— Ну то привіт, — розпочав було Вогнелап, збираючись відрекомендуватися.
— Ану геть, обидва! — запротестувала Плямолистка. — Як я маю допомогти цьому котові, якщо мене постійно відривають?
Вона нетерпляче змахнула хвостом перед Вогнелапом і Сіролапом, протиснулася між ними і своїм пацієнтом. Вогнелап збагнув, що вона говорить серйозно, незважаючи на веселі іскорки в теплих бурштинових очах.
— То ходімо, Вогнелапе, — нявкнув Сіролап. — Я тобі тут усе покажу. Бувай, Круколапе.
Двоє котів залишили Плямолистку наодинці із Круколапом і пішли геть через галявину.
Сіролап здавався замисленим. Очевидно, він сприймав свої обов’язки екскурсовода вкрай серйозно.
— Ти вже знаєш Високий Камінь, — почав він, махнувши хвостом у напрямку великого, вологого кругляка. — Синьозірка завжди звертається до Клану саме з нього. Її кубельце там унизу, — він вказав носом на вимоїну у боці Високого Каменя. — Його вимив прадавній струмок багато повень тому.
— Вояки сплять тут, — провадив далі Сіролап.
Вогнелап рушив за ним до величенького куща за кілька стрибків від Високого Каменя. Звідти відкривався чудовий краєвид на чагарі ожини, які приховували вхід до табору. Гілля куща стелилося низько, але Вогнелап розрізняв клаптик вільного простору всередині, де вояки й облаштовували свої гнізда.
— Старші вояки сплять найближче до центру, де найтепліше, — пояснив Сіролап. — Зазвичай вони ділять свою здобич усередині. Молодші вояки їдять осторонь. Іноді когось із них запрошують долучитися до трапези старших вояків. Це велика честь.
— А що ж інші коти Клану? — запитав Вогнелап, вражений усіма цими традиціями і ритуалами життя Клану.
— Ну, королеви живуть разом із вояками, коли захищають Клан, але коли вони чекають чи вигодовують кошенят, то живуть у гніздечку біля ясел.
У старійшин є власне лігво, на іншому боці галявини. Ходімо, я покажу.
Вогнелап дріботів услід за Сіролапом на інший бік галявини, повз лігво Плямолистки. Вони спинилися біля поваленого дерева, яке приховувало клаптик витоптаної трави. Припавши низько до землі, четверо старійшин захоплено поїдали молоденького кролика.
— Це їм принесли Порохолап із Пісколапкою, — прошепотів Сіролап. — Одним із обов’язків новаків є приносити свіжину старійшинам.
— Привіт, малий, — привітав один зі старійшин Сіролапа.
— Привіт, Дрібновуше, — нявкнув Сіролап, схилившись на знак пошани.
— А це, певно, наш новак Вогнелап, ге ж? — нявкнув другий кіт. Його плямисте хутро було темно-брунатне, а на місці хвоста стирчав короткий обрубок.
— Саме так, — відповів Вогнелап, мавпуючи ввічливий кивок Сіролапа.
— Я Куцохвіст, — нявкнув брунатний кіт. — Ласкаво просимо до Клану.
— Ви двоє уже їли? — спитав Дрібновух.
Обоє котів похитали головами.
— Ну, тут вистачить. Пісколапка з Порохолапом стають все кращими мисливцями. Ви ж не проти, якщо двоє малюків заморять із нами мишку? Одноока?
Блідо-сіра королева, яка лежала побіля нього, похитала головою. Вогнелап помітив, що одне її око було невидюще і вкрите паволокою.
— А ти, Рябохвостко?
Інша старійшина, плямиста кицька із сірим візерунком, нявкнула голосом, скрипучим від старості:
— Звісно, ні.
— Дякую, — захоплено нявкнув Сіролап.
Він підійшов, витяг величеньку мишу із купи здобичі й кинув її під ноги Вогнелапу.
— Ти все ще не куштував мишу? — запитав він.
— Ні, — визнав Вогнелап.
Він раптом відчув піднесення від теплих запахів, що здіймалися від цього шматка свіжини. Усе його тіло аж пересмикнуло від думки про те, щоб зараз уперше розділити з кимось трапезу вже у статусі члена Клану.
— У такому разі тобі належить перший шматок. Але лиши трошки й мені! — Сіролап схилив голову і відійшов, даючи Вогнелапові простір.
Вогнелап схилився і відкусив від миші свій перший, великий шматок. Він був соковитий і ніжний, просякнутий пахощами лісу.
— І як тобі? — запитав Сіролап.
— Неймовірно! — все ще з повним ротом їжі прошамкав Вогнелап.
— Тоді посунься, — нявкнув Сіролап, підходячи ближче і також схиляючись до їжі.
Отак, ділячи на двох мишку, новаки дослухалися до того, про що між собою говорять старійшини.
— І коли ж Синьозірка призначить нового заступника? — запитав Дрібновух.
— Що ти кажеш, Дрібновуше? — нявкнула Одноока.
— Я кажу, що твій слух уже нічим не кращий від зору, — нетерпляче зронив Дрібновух. — Питаю, коли Синьозірка призначить нового помічника?
Одноока проігнорувала знервовану репліку Дрібновуха, натомість звернулася до плямистої королеви: