— Ти маєш пробачити Пісколапку, — вибачливо сказав Сіролап. — Гадаю, у неї десь застряг клубочок шерсті. Зазвичай вона не настільки невихована.
— Цссссс! — суворо шикнула Пісколапка.
— Хвилинку, малеча, — глибокий голос Білошторма пролунав за спинами новаків. — Як від своєї учениці, Пісколапко, я очікував від тебе трошки більше привітності до цього новачка.
Пісколапка підвела голову і з викликом глянула на свого наставника:
— Мені шкода, Білошторме, — судячи з її муркотіння, вона геть не шкодувала. — Я просто не очікувала, що мені доведеться тренуватися з кицюнею, от і все.
— Я впевнений, ти до цього звикнеш, — спокійно нявкнув Білошторм. — Зараз уже пізно, а тренування завтра починаються рано-вранці. Вам варто поспати.
Він пильно подивився на Пісколапку, і та покірно кивнула. Щойно він відійшов, вона повернулася і зникла в хитросплетіннях ожини, ще раз чмихнувши на Вогнелапа.
Змахом хвоста Сіролап запросив Вогнелапа йти слідом і рушив за Пісколапкою. На спальному майданчику земля була встелена м'яким мохом, бліде сяйво місяця відтіняло усе довкола лагідною зеленавою барвою. Повітря пахтіло ожиною і було значно тепліше, аніж назовні.
— Де я сплю? — запитав Вогнелап.
— Та де завгодно, аби тільки не біля мене, — форкнула Пісколапка, підбиваючи лапкою мох.
Сіролап із Вогнелапом перезирнулися, але змовчали. Вогнелап кігтями згріб купку моху. Він владнав собі затишне кубельце, трішки покрутився, щоб зробити його ще зручнішим, і нарешті влігся. Все його тіло сонно нило від задоволення. Тепер це був його дім. Він став членом Громового Клану.
Розділ 5
— Агов, Вогнелапе, прокинься!
Сіролапів рявкіт увірвався у Вогнелапові сни. У них він наздоганяв білку, все вище і вище, аж до найвищих гілок височенного дуба.
— Тренування починаються на світанку. Порохолап і Пісколапка уже на ногах, — нетерпляче додав Сіролап.
Вогнелап сонно потягнувся, а тоді згадав: сьогодні перший день його тренувань. Він схопився на рівні. Вся сонливість випарувалася від захвату, що заструмував його жилами.
Сіролап квапливо вмивався. Зробивши паузу, він нявкнув:
— Я щойно розмовляв із Левосердом. Круколап із нами не тренуватиметься, аж доки його рана не загоїться. Він, мабуть, залишиться у кублі Плямолистки ще на день чи два. Порохолап і Пісколапка зараз на ловах. Тож Левосерд вирішив, що ми двоє можемо тренуватися з ним і Тигрокігтем. Нам краще поквапитися, — додав він. — Вони чекатимуть.
Сіролап швидко провів Вогнелапа крізь заплетений ожиною вхід до табору і далі вздовж кам’янистого видолинку. Вони видряпалися на високий берег байраку, і прохолодний вітерець розкуйовдив їм хутро. Налиті білі хмари бігли через блакитне небо над їхніми головами. Вогнелап біг услід за Сіролапом униз затіненим деревами схилом і далі, у гайок на піщаному грунті. Він відчував, як у ньому зростає якась несамовита радість.
Тигрокіготь та Левосерд уже і справді чекали, сидячи за кілька хвостів один від одного на зігрітому сонцем піску.
— Сподіваюся, надалі ви обидва будете пунктуальніші, — прогарчав Тигрокіготь.
— Не будь надто суворим, Тигрокігтю. Сьогоднішня ніч була не з легких. Гадаю, вони притомилися, — лагідно нявкнув Левосерд. — У тебе ще немає наставника, Вогнелапе, — провадив він далі, — тож поки що вас тренуватимемо ми з Тигрокігтем.
Вогнелап з ентузіазмом кивнув, високо піднявши хвоста, нездатний приховати радість від того, що двоє настільки видатних вояків будуть його наставниками.
— Ходімо, — нетерпляче нявкнув Тигрокіготь. — Сьогодні ми покажемо вам межі наших угідь, щоб ви знали, де полюватимете і які кордони вам належатиме захищати. Тобі, Сіролапе, також не зашкодить пригадати, де закінчуються землі Клану.
Не зволікаючи, Тигрокіготь зірвався на рівні та рвонув геть із піщаного підліска. Левосерд кивнув Сіролапу, і вони побігли йому навздогін із такою ж швидкістю. Вогнелап кинувся за ними, ковзаючи на м’якому піску.
У цій частині лісу стовбури були товсті, берези й буки стояли в тіні могутніх дубів. Земля вкрилася опалим листям, яке хрустіло під лапами. Тигрокіготь спинився, щоб помітити густий кущ ожини. Решта спинилася позаду нього.
— Тут пролягає шлях Двоногів, — пробурмотів Левосерд. — Довірся носу, Вогнелапе. Ти щось відчуваєш?
Вогнелап принюхався. Він вловлював невиразний запах Двоногів, дещо сильніший запах собаки, знаний йому зі старого дому.