— Ну?! — нетерпляче запитав Тигрокіготь.
Відповів Сіролап:
— Тому що кролик відчуває твій запах, перш ніж бачить, а миша вловлює твій поступ у землі ще до того, як відчує запах.
— Точно, Сіролапе! То що потрібно пам’ятати, полюючи на мишу?
— Ступати легко? — припустив Вогнелап.
Левосерд схвально глянув на нього.
— Саме так, Вогнелапе. Ти маєш перенести всю вагу на подушечки лап, щоб твої лапи майже не торкалися землі. Спробуймо!
Вогнелап спостерігав, як Сіролап із Круколапом негайно стали у стійку для скрадання.
— Дуже добре, Сіролапе! — нявкнув Левосерд, щойно двоє новаків почали тихцем рухатися вперед.
— Тримай зад нижче, Круколапе, ти схожий на качку! — виплюнув Тигрокіготь. — А тепер ти спробуй, Вогнелапе.
Вогнелап припав до землі й почав скрадатися підліском. Він відчував, що інстинктивно став у правильну позицію, і, ступаючи вперед так тихо і легко, як тільки міг, відчував приплив гордості через те, що його м’язи рухаються настільки плавно.
— Ну, тепер видно, що ти не знав нічого, окрім пестощів! — прогарчав Тигрокіготь. — Скрадаєшся, як кривонога кицюня. Ти думаєш, твоя вечеря просто прийде, ляже перед тобою і чекатиме, доки ти її з’їси?
Вогнелап миттю підвівся, зачеплений за живе грубими словами Тигрокігтя. Він уважно слухав вояка, намірившись зрозуміти все правильно.
— Поступ і вміння рухатися прийдуть із часом, однак його стійка бездоганно збалансована, — м’яко зауважив Левосерд.
— Та вже ж краще, ніж у Круколапа, здається, — поскаржився Тигрокіготь, кинувши шорсткий погляд на чорного кота. — Уже дві повні тренувань, а ти й досі переносиш усю вагу на лівий бік.
Круколап здавався ще розбитішим, ніж допіру, і Вогнелап не стримався від того, щоб бовкнути:
— Йому заважає рана, та й усе!
Тигрокіготь повернув голову і глянув на Вогнелапа.
— Рани — це частина життя. Він мусить уміти пристосовуватися. Навіть ти, Вогнелапе, дечому навчився цього ранку. І якби він міг збагнути усе так само легко, як ти, я б відчував гордощі, а не сором. Уяви, як це, коли тебе обскакала кицюня! — люто кинув він своєму учневі.
Вогнелап відчув, як його хутро заворушилося від дискомфорту. Він не наважувався глянути Круколапові в очі, тож заходився розглядати свої лапи.
— Ну, а я ще незграбніший, ніж одноногий борсук, — нявкнув Сіролап, зриваючись із обережного скрадання на комічну ходу перевальцем. — Думаю, мені треба сісти, аби зловити дурну мишу. У них не буде шансів. Я до них піду і сяду, аж поки вони не здадуться.
— Зосередься, Сіролапе. Немає часу на твої жарти, — жорстко нявкнув Левосерд. — Можливо, ти зможеш краще зосередитися, якщо спробуєш скрадатися насправжки.
Усі троє новаків радісно підвели голови.
— Я хочу, щоб кожен із вас зараз пішов і спробував спіймати справжню здобич, — нявкнув Левосерд. — Круколапе, ти шукатимеш під Совиним Деревом. Сіролапе, щось може бути ген у чагарях ожини. Вогнелапе, іди отим схилом уздовж кролячої стежки, там знайдеш пересохле річище зимового струмка. Можливо, знайдеш щось там.
Новаки вирушили кожен у своєму напрямку, навіть Круколап звідкись взяв сили для цього завдання.
Вогнелап поволі дряпався схилом, кров гупала йому у вухах. Річище звивалося серед дерев просто поперед нього. У падолисті, мабуть, струмок несе дощову воду геть із лісу до річки, яка прорізає землі Річкового Клану. Зараз він був сухий.
Вогнелап тихенько прокрався вздовж берега і припав низько до піщаного ложа струмка. Кожне його чуття палало від напруги. Він мовчки оглянув пересохлий потік, шукаючи ознак життя. Вогнелап виглядав щонайменшого поруху, рот його був привідкритий, щоб вловити найслабший запах, вуха нашорошені вперед.
Він відчув мишу. Миттєво впізнав запах, згадавши, як уперше скуштував її минулої ночі. Його тілом шугнула дика енергія, однак мисливець не зворухнувся, марно намагаючись з’ясувати, де його здобич.
Він уважніше вслухався, аж доки вловив швидке биття маленького мишачого сердечка. Тоді його око вловило брунатний зблиск. Вона бігла крізь високу траву, яка облямовувала береги потічка. Вогнелап підібрався ближче, не забуваючи переносити всю вагу на подушечки, аж поки не опинився на відстані стрибка. Тоді він різко присів на задні лапи і відштовхнувся, здійнявши за собою хмаринку піску.
Миша кинулася навтьоки. Але Вогнелап був швидший. Він накинувся згори і швидко вбив її гострим укусом.
Вогнелап схопив ще тепле тільце зубами і з високо піднятим хвостом повернувся в напрямку гаю, де його чекали Тигрокіготь і Левосерд. Тепер він насправді став новаком Громового Клану.