Сіролап ішов слідом за ними. Він вийшов із кущів і стояв неподалік від вояцьких чат.
Вогнелап поспіхом привітався зі своїм Кланом, але відповів лише Сіролап.
— Привіт, Вогнелапе! — вигукнув він.
— Тиша! — прогарчав Тигрокіготь.
Вогнелап глянув на Жовтоіклу і подумки зітхнув. Він усе ще вловлював запах її страху, але замість того, щоб покірно піддатися, це пелехате створіння всім своїм виглядом кидало виклик.
— Вогнелапе? — запитання Синьозірки було холодне і зважене. — Що тут у нас? Ворожий вояк, ще й нещодавно нагодований, судячи з вашого запаху. — Її погляд пропалював його наскрізь, і Вогнелап понурив голову.
— Вона була слабка і голодна… — почав було він.
— А як щодо тебе? Ти теж був настільки голодний, що вирішив спершу пообідати сам, а вже потім наловити свіжини для свого Клану? — продовжувала Синьозірка. — Припускаю, що у тебе були дуже важливі підстави для порушення вояцького кодексу.
Вогнелапа не ввела в оману спокійна інтонація провідниці. Синьозірка була розлютована, і небезпідставно. Він плазом притиснувся до землі.
Перш ніж він зміг заговорити, почулося голосне шипіння Тигрокігтя:
— Домашня кицюня завжди залишається просто кицюнею!
Синьозірка пропустила зауваження Тигрокігтя повз вуха і натомість подивилася на Жовтоіклу. Раптом її морду осяяло здивування:
— Ну й ну, Вогнелапе! Здається, ти спіймав нам кота з Тіньового Клану. До того ж я її добре знаю. Ти медикицька Тіньового Клану, чи не так? — нявкнула вона до Жовтоіклої. — Що ти робиш так далеко від ваших угідь?
— Я була медикицькою Тіньового Клану. Тепер я сама по собі, — шикнула Жовтоікла.
Вогнелап спантеличено слухав. Чи правильно він розчув? Жовтоікла була вояком Тіньового Клану? Очевидно, бруд замаскував її територіальний запах. Йому би більше сподобалося з нею боротися, якби він знав це раніше.
— Жовтоікло! — насмішкувато пронявчав Тигрокіготь. — Здається, тобі непереливки, якщо тебе переміг новачок!
Тоді заговорив Темносмуг:
— Нам жодної користі з цієї старої. Вбиймо її зараз. Щодо цієї кицюні, то він порушив вояцький кодекс тим, що нагодував ворога. Його слід покарати.
— Притримай свої пазурі, Темносмуже, — спокійно промуркотіла Синьозірка. — Усі Клани розповідають про хоробрість і мудрість Жовтоіклої. Нам би згодилося почути, що вона скаже. Нумо заберемо її до нашого табору. Там уже ми вирішимо, що робити з нею… і з Вогнелапом. Ти можеш ходити? — запитала вона в Жовтоіклої. — Чи тобі потрібна поміч?
— У мене є ще три здорові ноги, — відрізала стара кішка і подибала вперед.
Вогнелап бачив, що очі Жовтоіклої заволокло паволокою болю, але вона рішуче не виказувала своєї слабкості. Він помітив, як вираз поваги майнув на обличчі Синьозірки, коли вона повернулася і повільно попрямувала між деревами, показуючи шлях. Інші вояки зайняли свої місця обабіч Жовтоіклої, і патруль вирушив, намагаючись дотримуватися темпу своєї кульгавої полонянки.
Вогнелап і Сіролап ішли в лапу позаду всіх.
— Ти теж знаєш про Жовтоіклу? — шепнув Вогнелап Сіролапові.
— Небагато. Очевидно, вона була войовницею, перш ніж стати медикицькою, але таке нечасто трапляється. Не можу повірити, що Жовтоікла стала самітницею. Вона все життя прожила у Тіньовому Клані.
— Що значить самітниця?
Сіролап глянув на нього:
— Це коли кіт не є членом жодного Клану і не живе з Двоногами. Тигрокіготь каже, що самітники ненадійні й думають лише про себе. Вони часто вештаються поблизу осель Двоногів, але жодному не належать і самі собі ловлять їжу.
— Мабуть, я закінчу як самітник, коли Синьозірка добереться до мене, — нявкнув Вогнелап.
— Синьозірка дуже справедлива, — запевнив його Сіролап. — Вона тебе не прожене. Вона точно задоволена тим, що взяла в полон таку важливу кішку з Тіньового Клану. Я певен, Синьозірка не зчинить галасу через те, що ти просто нагодував бідну стару торбу з блохами.
— Але всі весь час скаржаться на те, що не вистачає здобичі! Боже, чому я з’їв того кролика? — Вогнелап відчував, як сором пече його крізь хутро.
— Ну що ж, — піддражнив свого друга Сіролап, — тут ти таки мишоголовий. Ти справді порушив вояцький кодекс, але жоден кіт не ідеальний!
Вогнелап не відповів, простуючи далі з важким серцем. Не такого завершення він сподівався для свого першого самостійного завдання.