Коли патруль проминув вартових, які охороняли вхід до табору, коти Громового Клану прибігли привітати своїх вояків із поверненням додому.
Королеви, кошенята і старійшини обступили їх зусібіч. Вони з цікавістю поглядали на Жовтоіклу, коли її заводили у табір. Дехто зі старійшин упізнав стару кішку. Вістка про те, що це була медикицька з Тіньового Клану, швидко поширилася натовпом, і навколо почав зростати глумливий гул.
Жовтоікла, здавалося, не помічала насмішок. Вогнелап не міг не захоплюватися тим, як вона гідно прошкутильгала крізь коридор пильних поглядів і образ. Він знав, який біль вона тоді відчувала і яка була голодна, незважаючи на того кролика, що він для неї упіймав.
Коли патруль дійшов до Високого Каменя, Синьозірка кивнула в бік запилюженої землі перед ним. Жовтоікла послідувала за мовчазним наказом провідниці Громового Клану і сіла. Усе ще ігноруючи ворожі погляди навколо, вона почала зализувати рани на нозі.
Вогнелап помітив, як з-за рогу вийшла Плямолистка. Мабуть, вона відчула запах пораненої кішки у таборі. Він спостерігав, як натовп розступився, даючи дорогу молодій коричневій киці.
Жовтоікла глянула на Плямолистку і шикнула:
— Я сама можу дати собі раду зі своїми ранами. Мені не потрібна твоя допомога.
Плямолистка нічого не сказала, лише поважно кивнула і відступила.
Дехто з котів був на полюванні, і тепер вони принесли свіжину для тих вояків, що повернулися. Кожен з них узяв трохи їжі та відніс у зарості кропиви, щоб пообідати. Інші коти Клану зібралися, щоб отримати свою частку.
Голодний Вогнелап крокував галявиною і дивився, як коти гуртувалися у звичні компанії, жуючи і глитаючи. Йому дуже кортіло шматочка, але він не наважувався взяти що-небудь із загальної купи. Він порушив вояцький кодекс. Він гадав, що це означає заборону на власну частку свіжини.
Він зупинився біля Високого Каменя, де перемовлялися Синьозірка і Тигрокіготь. Вогнелап нерішуче подивився на провідницю, чекаючи дозволу поїсти. Проте сіра кішка та її вояк були занадто зайняті тихою розмовою. Вогнелап гадав, що вони говорили про нього. Бажаючи дізнатися свою долю, він нашорошив вуха і почав дослухатися.
Вигук Тигрокігтя звучав нетерпляче:
— Занадто небезпечно приводити ворожого воїна у лігво Громового Клану! Тепер, коли вона все знає, навіть кошеня Тіньового Клану почує про наш табір. Нам доведеться переселятися.
— Заспокойся, Тигрокігтю, — муркнула Синьозірка. — Для чого нам переселятися? Жовтоікла каже, що вона тепер сама по собі. Немає жодних підстав для того, щоб Тіньовий Клан про нас дізнався.
— Ти справді в це віриш? Про що взагалі думав цей дурний котик? — нарікав Тигрокіготь.
— Але задумайся на хвилинку, Тигрокігтю, — нявкнула Синьозірка. — Чому б то медикицька з Тіньового Клану вирішила його залишити? Ти непокоїшся, що Жовтоікла видасть наші таємниці Тіньовому Кланові, але чи подумав ти про те, скільки їхніх таємниць ми можемо від неї дізнатися?
Вогнелап побачив, що хутро Тигрокігтя вляглося від розважливих пояснень Синьозірки. Воїн коротко кивнув і пішов узяти свою частку здобичі.
Синьозірка залишилася на місці. Вона оглянула галявину, на якій у пилюці грайливо змагалися і ворочалися кошенята. Тоді провідниця підвелася і попрямувала до Вогнелапа. Його серце закалатало. Що вона збирається сказати?
Проте Синьозірка пройшла прямо повз нього. Вона навіть не глянула на Вогнелапа — її погляд був затуманений якимись віддаленими думками.
— Морозошубко! — гукнула вона, наближаючись до ясел.
Білосніжна кішка з темно-блакитними очима вислизнула з-за кущів ожини. За ними гучнішало нявкання.
— Тихіше, котятка, — заспокійливо муркнула біла кицька. — Я ненадовго, — вона повернулася до провідниці. — Що сталося, Синьозірко?
— Один із наших учнів помітив поблизу лисицю. Попередь інших королев, щоб ретельно захищали ясла. І перевір, щоб усі кошенята, молодші за шість місяців, залишалися в таборі, доки наші вояки її не відженуть.
Морозошубка кивнула.
— Я передам попередження, Синьозірко. Дякую.
Вона повернулася і гайнула назад до ясел, щоб заспокоїти малих.
Синьозірка покрокувала до купи свіжини і взяла свою частку. Для неї залишили гладкого дикого голуба. Вогнелап тоскно подивився, як вона забрала його і пішла обідати до старших вояків.
Нарешті голод змусив його діяти. Сіролап із Круколапом наминали дрібного юрка біля пенька. Сіролап побачив, як Вогнелап наближався до купи, і заохочувально махнув головою. Вогнелап нахилив голову, збираючись вхопити зубами маленького водяного щура.