Выбрать главу

Синьозірка продовжувала:

— Один молодий кіт ділив наставника із Сіролапом і Круколапом. Тренуючи його, я пришвидшу навчання для всіх трьох, — вона зупинилася і подивилася на свій Клан. — Вогнелап тепер буде моїм учнем.

Вогнелап розкрив очі від здивування. Синьозірка буде його наставником?

Сіролап біля нього охнув, не в змозі приховати свого подиву.

— Яка честь! Уже кілька повень минуло, відколи Синьозірка мала новака. Зазвичай вона тренує лише кошенят воєвод!

Тоді спереду натовпу пролунав знайомий голос. Це був Тигрокіготь.

— Тож виходить, Вогнелапа не покарано, а нагороджено за те, що він нагодував ворожого воїна замість того, щоб полювати для власного Клану?

— Вогнелап тепер мій учень. Я сама з ним розберуся, — відповіла Синьозірка. Вона глянула в розлючені очі Тигрокігтя і підвела голову, аби ще раз звернутися до всього Клану. — Жовтоікла зостанеться тут, доки не одужає і набереться сили. Ми вояки, а не дикуни. До неї всі повинні ставитися ґречно і з повагою.

— Але Клан не зможе прогодувати ще й Жовтоіклу, — запротестував Темносмуг. — У нас і так забагато ротів.

— Еге ж! — шепнув Сіролап Вогнелапові. — І деякі з них ширші за інші!

— Не треба про мене турбуватися! — відрізала Жовтоікла. — І я порву того, хто наважиться!

— Дуже дружелюбно, чи не так? — промурмотів Сіролап.

Вогнелап смикнув кінчиком хвоста на знак згоди. Інші вояки почали приглушено перемуркуватися, мимохіть почувши агресивний дух ворога.

Синьозірка не зважала на вурчання.

— Ми вб’ємо двох зайців одним ударом. Вогнелапе, твоїм покаранням за порушення воїнського кодексу буде піклування про Жовтоіклу. Ти полюватимеш і загоюватимеш їй рани, а також влаштовуватимеш свіжу постіль і прибиратимеш за нею.

— Слухаюсь, Синьозірко, — нявкнув Вогнелап, слухняно схиливши голову. «Прибирати за нею! — подумав він про себе. — Гидота!»

З боку Порохолапа і Пісколапки долинули насмішливі звуки.

— Гарна ідея! — пхекнув Порохолап. — Сподіваюся, Вогнелап уміє бити бліх!

— І полювати! — додала Пісколапка. — Цей мішок із кістками таки захоче поїсти!

— Досить! — перервала їх Синьозірка. — Сподіваюся, що Вогнелап не буде вважати ганьбою свій обов’язок доглядати Жовтоіклу. Вона медикицька, і до того ж вона за нього старша. Тільки за це він уже повинен її поважати! — вона кинула гострий погляд на Пісколапку і Порохолапа. — І немає нічого принизливого в тому, аби доглядати за іншим котом, коли він сам не в змозі цього робити. Зібрання завершене. Я б хотіла поговорити зі старшими вояками наодинці, — з цими словами вона сплигнула з Високого Каменя і покрокувала до свого кубла.

Левосерд пішов слідом. Інші коти Клану почали розходитися з-під Високого Каменя. Один чи два привітали Вогнелапа з тим, що Синьозірка тепер буде його наставником; інші, кепкуючи, побажали йому успіху в догляді за Жовтоіклою. Вогнелап же був настільки ошелешений оголошенням Синьозірки, що просто мляво кивав на все.

Довгохвіст тихцем наблизився до нього. V-подібний шрам, який Вогнелап залишив на кінчику його вуха, все ще не загоївся. Молодий вояк огидно вищирився.

— Сподіваюся, що наступного разу ти добре подумаєш, перш ніж приводити до табору різних приблуд, — форкнув він. — Як я й казав, чужинці завжди спричиняють проблеми.

Розділ 9

— Я б на твоєму місці пішов побачитися 3 Жовтоіклою, — прошепотів Сіролап, коли Довгохвіст рушив геть. — Не схоже, що вона дуже щаслива.

Вогнелап кинув швидкий погляд на стару кішку. Вона лежала біля Високого Каменя. Сіролап мав рацію: вона витріщалася просто на нього.

— Ну, що ж, — нявкнув він. — Побажай мені успіху!

— З нею тобі потрібне таке побажання від цілого Зоряного Клану, — відповів Сіролап. — Ти клич, якщо знадобиться допомога. Якщо вона замислить на тебе накинутися, я підкрадуся ззаду і вперіщу її по голові жирним кроликом.

Вогнелап муркнув від захвату і подріботів до Жовтоіклої. Та його настрій миттєво випарувався, щойно він наблизився до пораненої.

Стара кицька, вочевидь, була у препаскудному гуморі. Вона застережливо зашипіла, оголивши зуби:

— Спинися, де стоїш, кицюню!

Вогнелап зітхнув. Здавалося, він знову готувався до бою. Він усе ще був голодний, а м’язи поволі наливалися втомою. Він мріяв згорнутися клубочком у своєму кубельці для пообіднього сну. Останнє, чого він зараз хотів, це сваритися із цією старою торбою шерсті й зубів.