— І що? Цілу ніч не спати через кошенят? Краще вже мокнути, — прогарчала Жовтоікла.
Вогнелап спостерігав, як вона нетерпляче тупцювала колами на своєму ліжку.
— То давай я хоча б принесу тобі сухої підстилки, — запропонував він, щоб перевести розмову з кошенят на щось інше, оскільки ця тема так засмучувала стару кішку.
— Дякую, Вогнелапе, — нявкнула Жовтоікла, знову вмощуючись.
Вогнелап почувався розгубленим. Ніяк не міг зрозуміти, чи все гаразд із Жовтоіклою. Це вперше вона йому за щось подякувала, це вперше вона не назвала його кицюнею.
— Тож не стій тут, як злякана білка. Йди і принеси мені моху! — урвала вона його роздуми.
Вогнелапові вуса аж здригнулися від замилування. Це більше було схоже на Жовтоіклу, до якої він звик. Він кивнув і кинувся геть.
Він мало не врізався у Крапохвістку посеред галявини. Саме ця королева бачила, як люто Жовтоікла напалася на кошеня напередодні.
— Вибач, Крапохвістко, — нявкнув Вогнелап. — Ти ідеш до Жовтоіклої?
— Мені немає діла до тієї потвори, — сварливо відповіла Крапохвістка. — Я, власне, тебе шукала. Синьозірка хоче тебе бачити.
Вогнелап прожогом кинувся до Високого Каменя і кубла Синьозірки.
Вона сиділа назовні, голова її ритмічно похитувалася — вона чистила собі хутро на шиї. Помітивши Вогнелапа, зупинилася.
— Як сьогодні Жовтоікла? — нявкнула вона.
— Її підстилка промокла, тож я йшов назбирати ще, — відповів Вогнелап.
— Я попрошу одну з королев пошукати, — Синьозірка ще раз лизнула своє хутро, а тоді уважно глянула на Вогнелапа. — Вона вже достатньо зміцніла, щоб самостійно полювати?
— Не думаю, — нявкнув у відповідь Вогнелап. — Але ходить вона вже доволі бадьоро.
— Зрозуміло, — нявкнула Синьозірка, а тоді на якусь мить замислилася. — Час повертатися до тренувань, Вогнелапе. І тобі треба буде добре попрацювати, щоб надолужити втрачений час.
— Чудово! Тобто дякую, Синьозірко! — промуркотів Вогнелап.
— Сьогодні ти підеш на тренування із Тигрокігтем, Сіролапом і Круколапом, — провадила Синьозірка. — Я попросила Тигрокігтя вимагати від усіх вас уже вояцьких навичок. І не переймайся через Жовтоіклу, я подбаю про те, щоб хтось про неї піклувався за твоєї відсутності.
Вогнелап кивнув.
— А зараз біжи до своїх товаришів, — наказала Синьозірка. — Думаю, вони тебе вже зачекалися.
— Дякую, Синьозірко, — нявкнув Вогнелап. Махнувши хвостом, він розвернувся і помчав до свого кубла.
Синьозірка мала рацію: Сіролап із Круколапом чекали на нього біля їхнього улюбленого пенька. Сіролап виглядав напружено, ні в сих ні в тих, його довге хутро посклеювалося від вологості повітря. Круколап намотував кола біля пня з неприкаяним виглядом, лише кінчик його хвоста хилитався.
— Ага, то ти сьогодні з нами! — вигукнув Сіролап, коли Вогнелап наблизився. — Нарешті, так? — він обтрусив із себе всюдисущу вологу.
— Так. Але Синьозірка сказала, що сьогодні з нами буде Тигрокіготь. Пісколапка і Порохолап також прийдуть?
— Білошторм і Темносмуг повели їх на вояцькі чати. Гадаю, Тигрокіготь згодом захоче глянути, як їм ведеться, — відповів Сіролап.
— Ходімо! Треба йти, — поквапив Круколап. Він спочатку спинився, а тоді знову почав нетерпляче намотувати кола.
— Я не проти, — нявкнув Сіролап. — Сподіваюся, вправи мене трошки зігріють.
Троє котів повернулися і подріботіли чагарями ялівцю геть із табору. Вони квапилися в піщаний гайок. Тигрокігтя ще не було, тож новаки повсідалися у затінку сосни, порозпушувавши хутро назустріч прохолодному вітру.
— Переймаєшся, як тебе оцінять? — поцікавився Вогнелап у Круколапа, який міряв землю вздовж і впоперек швидкими, нервовими кроками. — Не варто. Ти ж, зрештою, учень Тигрокігтя. Коли він звітуватиме Синьозірці, він сам захоче розповісти, як добре тобі все вдається.
— З Тигрокігтем ніколи не вгадаєш, — не зупиняючись, нявкнув Круколап.
— Заради всього доброго, всядься нарешті! — нагримав на нього Сіролап. — Ти такими темпами виснажишся, перш ніж ми почнемо!
Коли прийшов Тигрокіготь, небо змінилося. Хмари скидалися вже не на густе сіре хутро, а радше на м’якенькі білі кульки тополиного пуху, якими королеви обкладали краї гніздечок для новонароджених. Невдовзі мало геть розпогодитися, але вітер, який приніс ці лагідні хмари, приніс і холод.
Тигрокіготь коротко привітав новаків і відразу ж заглибився у деталі вправ:
— Ми з Левосердом провели останній тиждень, намагаючись навчити вас полювати, як полюють нормальні коти, — нявкнув він. — Сьогодні маєте нагоду показати мені, скільки всього ви навчилися. Кожен із вас піде своїм шляхом і вполює стільки здобичі, скільки зможе. Все, що ви спіймаєте, ми додамо до харчів у таборі.