— Ні. Хоча Синьозірка цьому не зраділа, — сумовито зауважив Вогнелап. — Вона подумала, що я можу захотіти залишити Громовий Клан.
— Ти ж не хочеш, правда? — запитав Круколап.
Вогнелап приязно штурхонув його.
— Так, вам би це не сподобалося. Я ж вам потрібен, щоб ловити мишей! А то все, що ви зараз можете зловити, — це старі кошлаті білки!
Сіролап ухилився від лапи друга і підвівся на задні, щоб віддячити йому тим самим.
— Ви нізащо не вгадаєте, що ще вона сказала, — повів далі Вогнелап. Він був надто вражений, щоб марнувати час на жартівливі бійки.
Сіролап знову опустився на чотири лапи.
— Що ж? — запитав він.
— Ми йдемо на Зборище!
Сіролап заверещав від захвату і стрибонув на пень. Задньою лапою він випадково підкинув гадюку в повітря. Та впала Круколапові на голову.
Круколап аж стрепенувся від переляку і несподіванки, а тоді повернувся до Сіролапа.
— Обережно! — сердито сказав він, струснувши змію на землю.
— Боїшся, що вкусить? — піддражнив Вогнелап. Він припав до землі та із сичанням почав підповзати до Круколапа.
Круколап смикнув вусами і відрубав:
— Тільки не така недолуга змія, як ти! — і, стрибнувши на Вогнелапа, легко поклав його на лопатки.
Сіролап зістрибнув із пенька і потягнув Круколапа за хвіст. Щойно Круколап обернувся, аби вдарити Сіролапа подушечкою лапи, Вогнелап підвівся і стрибонув на них обох, відкинувши Сіролапа ген від пенька. Усі троє упали в багно і почали борюкатися. Зрештою вони розбіглися і, важко дихаючи, повлягалися біля пня.
— А Порохолап і Пісколапка йдуть? — видихнув Сіролап.
— Ні! — відповів Вогнелап, погано приховавши нотку тріумфу в своєму голосі. — Вони залишаться і охоронятимуть табір.
— Ой, можна, я їм скажу? — заблагав Сіролап. — Не дочекаюся, щоб глянути на їхні морди!
— І я, — погодився Вогнелап. — Не можу повірити, що ми йдемо замість них. Особливо після того, як Тигрокіготь сьогодні побачив мене з Ляпком!
— Просто не пощастило, — відповів Сіролап. — Натомість ми наловили купу здобичі. Це, мабуть, і вирішило справу.
— Цікаво, як виглядатиме Зборище, — нявкнув Круколап.
— Фантастично, — впевнено нявкнув Сіролап. — Закладаюся, там будуть усі великі вояки: Кігтеморд, Скелешерст…
Але Вогнелап уже їх не слухав. Він думав про Тигрокігтя та Ляпка. Сіролап мав рацію: йому справді не пощастило, що вояк спостерігав за ним саме тоді, коли він зустрів старого друга. Чому натомість він не стежив за Сіролапом чи Круколапом? Йому не пощастило ще тоді, коли Тигрокіготь послав його настільки близько до угідь Двоногів.
Раптом темна думка промайнула в голові Вогнелапа: чому Тигрокіготь послав його так близько до колишнього помешкання? Він хотів влаштувати перевірку? Чи, можливо, цей великий темний вояк не вірить у його відданість Громовому Кланові?
Розділ 12
Вогнелап перестрибнув через верхівку порослого кущами схилу. Сіролап і Круколап дерлися слідом. Віддалік група старійшин, королев і вояків Громового Клану чекала у підліску сигналу від Синьозірки.
Вогнелап не бував на цьому місці, відколи Тигрокіготь із Левосердом уперше водили його угіддями. Крутосхили галявини зараз здавалися геть інакшими. Багату зелень лісів відтінювало холодне сяйво повні, листя на деревах срібно мерехтіло. В улоговині височіли здоровенні дуби, які позначали, де край однієї території стикається з трьома іншими.
Повітря важко нависало запахами котів з інших Кланів. Вогнелап чітко бачив їх у місячному сяйві, як вони там, унизу, гуляють порослою травою галявкою поміж чотирма дубами. Посеред галявини, ніби зламаний зуб, здіймався величезний пощерблений камінь.
— Погляньте на всіх цих котів! — заледве прошепотів Круколап.
— Там Кривозір! — зашипів у відповідь Сіролап. — Провідник Річкового Клану!
— Де? — нявкнув Вогнелап, нетерпляче підштовхуючи Сіролапа.
— Світлий кіт біля Великого Каменя.
Вогнелап простежив за поглядом друга і побачив посередині галявини здоровезного котяру, більшого навіть за Левосерда. Його смугаста шубка блідо відливала у місячному сяйві. Навіть з великої відстані на його старій морді виднілися знаки важкого життя, вона була скривлена, наче зламана щелепа погано зрослася.
— Гей! — нявкнув Сіролап. — Ти бачив, як Пісколапка скривилася, коли я побажав їй провести чудовий вечір удома?
— І не кажи, — промуркотів Вогнелап.
Круколап перебив їх приглушеним гарчанням: