— Гляньте! Там Зорелом, провідник Тіньового Клану!
Вогнелап глянув униз, на темно-брунатного кота. Його шерсть була незвично довга, а морда — широка і приплюснута. Він присів і обвів усе навколо таким холодним і уважним поглядом, що Вогнелапова шерсть неприємно заворушилася.
— Має доволі гидкий вигляд, — пробурмотів Вогнелап.
— Ага, — погодився Сіролап. — А ще всі Клани знають, що він не терпить дурнів. Та й він очолює Клан не так і довго — відколи помер його батько Зорещерб.
— А як виглядає провідник Вітряного Клану? — запитав Вогнелап.
— Високозорий? Я ніколи його не бачив, знаю лише, що він чорно-білий і має довжелезного хвоста, — відповів Сіролап.
— А зараз його не видно? — поцікавився Круколап.
Сіролап схилився, обводячи поглядом юрбу внизу.
— Ні!
— А хоч когось із Вітряного Клану бачиш? — запитав Вогнелап.
— Ні, — похитав головою Сіролап.
Позаду них пролунав голос Левосерда:
— Вітряний Клан може просто запізнюватися.
— А якщо вони зовсім не з’являться? — нявкнув Сіролап.
— Тссс! Ми маємо бути терплячі. Зараз скрутні часи. А тепер — мовчок. Синьозірка скоро подасть нам знак вирушати, — тихенько нявкнув Левосерд.
Поки він говорив, Синьозірка підвелася і, високо задерши хвоста, кілька разів махнула ним з боку в бік. Вогнелапове серце завмерло, коли коти Громового Клану, всі як один, підвелися і рушили крізь кущі, униз схилом на місце зустрічі. Він побіг з усіма, чуючи свист вітру у вухах, відчуваючи, як поколюють лапи від радісного передчуття.
Коти Громового Клану інстинктивно пригальмували на краю галявини, перед дубами. Синьозірка принюхалася. Тоді кивнула іншим, і вся група зайшла на галяву.
Вогнелап був у захваті. Зблизька всі ці коти, що вертілися довкола Великого Каменя, вражали його ще більше. Повз нього пройшов величезний білий вояк. Вогнелап із Круколапом нажахано подивилися йому вслід.
— Глянь на його пазурі! — пробелькотів Круколап.
Вогнелап опустив погляд і побачив, що велетенські лапи цього здоровенного котяри були чорні як ніч.
— Це, певно, Чорноногий, — нявкнув Сіролап. — Новий воєвода Тіньового Клану.
Чорноногий підійшов до Зорелома та сів поруч із ним. Провідник Тіньового Клану лише повів вухом, однак нічого не сказав.
— Коли почнуться збори? — поцікавився Вогнелап у Білошторма.
— Май терпіння, Вогнелапе, — відповів той. — Небо сьогодні ясне, тож ми маємо вдосталь часу.
Левосерд озирнувся і додав:
— Ми, вояки, любимо іноді гаяти час, теревенячи про наші звитяги, а старійшини розказують байки про старі часи, до того, як сюди прийшли Двоноги.
Усі троє новаків глянули на нього і побачили, як його вуса єхидно затремтіли.
Рябохвоста, Одноока і Дрібновух негайно відійшли до групи старих котів, яка розсілася під одним із дубів. Білошторм і Левосерд попрямували до пари вояків, яких Вогнелап не знав. Він принюхався до повітря і розпізнав запах Річкового Клану.
Позаду новаків пролунав голос Синьозірки:
— Не витрачайте сьогодні час намарне, — застерегла вона. — Це хороша нагода пізнати своїх ворогів. Дослухайтеся до них; запам’ятовуйте, як вони виглядають і як поводяться. На цих зустрічах ви багато чого можете навчитися.
— І менше базікайте, — застеріг Тигрокіготь. — Не видайте чогось, що можна буде використати проти нас, коли місяць піде на спад.
— Не переймайтеся, не видамо! — гаряче запевнив Вогнелап, дивлячись просто в очі Тигрокігтеві.
Відчуття, що Тигрокіготь не вірить у його відданість, нікуди не ділося.
Вояки кивнули і рушили вперед, новаки зосталися на самоті. Вони перезирнулися.
— То що ж робимо далі? — запитав Вогнелап.
— Як вони й казали, — відповів Круколап. — Слухаємо.
— І не патякаємо багато, — додав Сіролап.
Вогнелап понуро кивнув.
— Піду гляну, де там Тигрокіготь, — нявкнув він.
— А я пошукаю Левосерда, — мовив Сіролап. — Ти зі мною, Круколапе?
— Ні, дякую. Я піду шукати інших новаків, — відповів Круколап.
— Гаразд, зустрінемося пізніше, — нявкнув Вогнелап і пішов у напрямку, в якому щойно зник Тигрокіготь.
Вогнелап майже відразу відчув запах Тигрокігтя — той сидів посеред групи могутніх вояків, під Великим Каменем. Тигрокіготь саме говорив.
То була історія, яку Вогнелап уже неодноразово чув і в таборі. Тигрокіготь описував нещодавню бійку з мисливською групою Річкового Клану.
— Я боровся, як кіт із Лев’ячого Клану! Троє вояків напосілися на мене, хотіли втримати, але я розкидав їх. Так я бився з ними, аж поки двоє не впали без тями, а третій утік до лісу, як маленьке кошеня, що плаче за мамою.