Круколап сидів посеред гурту новаків, які благали розповісти про битву проти Річкового Клану.
— Та ну, Круколапе, розкажи, що трапилось! — закликала гарненька чорно-біла кицька.
Круколап сором’язливо тупцював і хитав головою.
— Давай, Круколапе! — наполягала інша.
Круколап роззирнувся і помітив Вогнелапа з Сіролапом, які сиділи трішки осторонь гурту.
Вогнелап підбадьорливо кивнув. Круколап змахнув хвостом на знак розуміння і почав історію. Попервах він трошки затинався, але з плином оповіді з його голосу зникло тремтіння, а його слухачі аж посхилялися вперед із широко розплющеними очима.
— Всюди літала шерсть, кров заляпала листя ожинових кущів, ясно-червона на зеленому. Я тільки-но відбився від величезного вояка, який з вереском побіг геть у кущі, коли це земля здригнулася і я почув крик вояка. То був Дубосерд! Рудохвіст промчав повз мене, писок його був закривавлений, шерсть потріпана. «Дубосерд мертвий!» — прокричав він. А тоді кинувся на допомогу Тигрокігтеві, який саме зітнувся з іншим вояком.
— Хто б подумав, що з Круколапа такий добрий оповідач… — враженим тоном промурмотів Сіролап.
Але Вогнелап думав про дещо інше. Що це щойно сказав Круколап? Що Рудохвіст убив Дубосерда? Але за словами Тигрокігтя, то Дубосерд убив Рудохвоста, а він, Тигрокіготь, помстився і вбив Дубосерда.
— Якщо Рудохвіст убив Дубосерда, хто ж тоді вбив Рудохвоста? — прошипів Вогнелап Сіролапу.
— Якщо хто що? — розгублено перепитав Сіролап. Він слухав Вогнелапа тільки краєм вуха.
Вогнелап похитав головою, щоб прочистити думки. «Круколап, очевидно, помилився, — подумав він, — він мав на увазі Тигрокігтя».
А оповідка Круколапа тим часом наближалася до завершення:
— Нарешті Рудохвіст відтягнув кота, який все завивав, від Тигрокігтя, і з усією силою Тигрового Клану пожбурив його в кущі.
Краєм ока Вогнелап помітив рухому тінь. Він роззирнувся і побачив Тигрокігтя, що сидів неподалік. Вояк крижаним поглядом прошивав Круколапа. Без гадки про близьку присутність наставника, Круколап продовжував відповідати на численні питання захопленої публіки.
— Які були передсмертні слова Дубосерда?
— Хіба ж не правда, що Дубосерд іще не програвав жодної битви?
Круколап відповів миттєво, голос його звучав чисто і дзвінко, а очі сяяли. Проте коли Вогнелап перевів погляд на Тигрокігтя, то побачив, що обличчя вояка спотворене жахом і люттю. Очевидно, Круколапова історія Тигрокігтеві геть не подобалася.
Вогнелап уже збирався було заговорити до Сіролапа, коли це гучний крик закликав усіх котів до тиші. Вогнелап мимоволі зітхнув із полегшенням, коли Круколап урвав мову, а Тигрокіготь відвернувся.
Вогнелап підвів голову, щоб глянути, хто кричав. Силуети трьох котів, відтінені сяйвом місяця, виднілися на вершечку Великого Каменя. То були Синьозірка, Зорелом і Кривозір.
Провідники Кланів починали збори. Але де ж провідник Вітряного Клану?
— Вони ж не почнуть збори без Високозорого? — тихесенько прошипів Вогнелап.
— Не знаю, — пробурмотів у відповідь Сіролап.
— Ви помітили? Тут немає жодного кота з Вітряного Клану, — прошепотів новак Річкового Клану, який сидів з іншого боку від Вогнелапа.
Вогнелап здогадувався, що подібні розмови зараз точаться повсюдно на галявині. Що більше котів збиралося під Великим Каменем, то гучнішим ставало перешіптування, яке й не думало заспокоюватись.
— Ми не можемо починати! — пролунав один голос понад шумом. — Де представники Вітряного Клану? Ми мусимо почекати, поки не з'являться всі Клани!
На вершині каменя Синьозірка виступила наперед. Її сіре хутро було майже біле у світлі місяця.
— Коти Кланів, ласкаво просимо! — чистим голосом нявкнула вона. — Це так, Вітряного Клану немає, але Зорелом хоче взяти слово, незважаючи на це.
Зорелом нечутно підійшов уперед і став поруч із Синьозіркою. Кілька секунд він оглядав юрбу своїми палючими помаранчевими очима. Тоді глибоко вдихнув і почав:
— Друзі! Сьогодні я прийшов до вас поговорити про потреби Тіньового Клану…
Але його перебив шквал нетерплячих голосів, який зірвався внизу:
— Де Високозорий? — верескнув один.
— Де вояки Вітряного Клану? — вигукнув інший.
Зорелом випростався на повний зріст і замахав хвостом:
— Як провідник Тіньового Клану я маю право звертатися до вас! — просоченим погрозою голосом прогаркотів він.
Довкола запала важка тиша. Вогнелап відчував їдкий сморід страху цієї юрби. Зорелом закричав: