— Вогнелапе, тепер ти віриш, що я не винна, і я вдячна тобі за це. Якщо ти мені віриш, то й інші зможуть. Знаю, що Синьозірка захоче мене вислухати. Я не можу тікати вічно, я надто стара. Зостануся тут і погоджусь із будь-яким рішенням Клану, — вона зітхнула і важко опустилася на свої кістляві лапи.
— Але як щодо Тигрокігтя? Якщо він…
— Він упертюх, і він розуміє, яку владу має над іншими котами Клану — вони перед ним благоговіють. Але навіть він не перечитиме Синьозірці.
Шурхіт у підліску за краєм табору сповістив Вогнелапа про наближення котів.
— Іди геть, Вогнелапе, — шикнула Жовтоікла, оскалюючи на нього свої зіпсовані зуби. — Не треба, щоб тебе бачили зараз зі мною, бо ще втрапиш у халепу. Ти вже ніяк мені не допоможеш. Вір у свою провідницю і дозволь їй вирішувати мою долю.
Вогнелап усвідомив, що Жовтоікла вже прийняла рішення. Він тикнув носом у її плямисте хутро, а тоді тихо прокрався у тінь, щоб спостерігати.
З ялівцю з’явилися коти — першими Синьозірка з Левосердом. За ними йшли Морозошубка і Верболоза.
Морозошубка негайно відділилася від групи і побігла до ясел; хутро на її хвості настовбурчилося від хвилювання. Тигрокіготь і Темносмуг вийшли пліч-о-пліч на галявину, обоє похмурі. Інші прямували слідом, а в самому кінці були Круколап із Сіролапом. Вогнелап приєднався до друзів, як тільки їх помітив.
— Ти побіг попередити Жовтоіклу, чи не так? — прошепотів Сіролап, коли Вогнелап опинився біля нього.
— Так, — зізнався той. — Але вона не хоче тікати. Вона довіряє справедливості Синьозірки. Хтось помітив мою відсутність?
— Лише ми, — відповів Круколап.
Коти, які залишались у таборі, почали прокидатися. Вони відчули запах агресії та напругу в голосах тих, хто повернувся. Усі прибігли на галявину з високо піднятими хвостами.
— Що скоїлося? — запитав вояк, якого звали Вітрогон.
— Зорелом вимагав поділитися з Тіньовим Кланом угіддями для полювання! — відповів Левосерд досить голосно, щоб почули усі коти.
— І він попередив нас про зрадницю, яка загрожує нашим кошенятам! — додала Верболоза. — Це точно Жовтоікла!
Над натовпом пронісся роздратований нявкіт.
— Тихо! — наказала Синьозірка, скочивши на Високий Камінь. Коти інстинктивно розсілися напроти неї.
Гучний виск змусив усіх котів, як одного, повернути голови в напрямку поваленого дерева, біля якого спали старійшини. Тигрокіготь і Темносмуг грубо тягли Жовтоіклу з її гнізда. Вона розлютовано вищала, поки вони не витягли її на галявину і не кинули перед Високим Каменем. Вогнелап відчув, як кожнісінький м’яз у його тілі напружився. Недовго думаючи, він прийняв низьку стійку, готовий накинутись на мучителів Жовтоіклої.
— Зачекай, Вогнелапе, — прогарчав Сіролап йому на вухо. — Нехай Синьозірка розбереться.
— Що відбувається? — суворо запитала Синьозірка, зістрибуючи з Високого Каменя і дивлячись на своїх вояків. — Я не наказувала нападати на нашого в’язня.
Тигрокіготь і Темносмуг негайно відпустили Жовтоіклу, яка впала в пилюку і зашипіла, відпльовуючись.
Морозошубка вийшла з ясел і проштовхалася крізь юрбу на вільне місце перед Кланом.
— Ми встигли, — з полегшенням видихнула вона. — Кошенята в безпеці!
— Звісно, в безпеці! — відрізала Синьозірка.
Морозошубка, здавалося, сторопіла.
— Але… ти ж таки виженеш Жовтоіклу звідси, правда? — нявкнула вона, широко розплющивши свої блакитні очі.
— Вигнати її? — кинув Темносмуг, випускаючи кігті. — Та ми її вбити повинні, негайно!
Синьозірка перевела пронизливий погляд своїх блакитних очей на розлютоване обличчя Темносмуга:
— І що ж вона скоїла? — спокійним, аж крижаним тоном запитала провідниця.
Вогнелап затамував подих.
— Ти ж була на Зборищі! Зорелом сказав, що вона… — почав Темносмуг.
— Зорелом лише сказав, що десь у лісах бродить відступник, — нявкнула Синьозірка, загрозливо стишивши голос. — Він не назвав ім’я Жовтоіклої. Кошенята в безпеці. І доки вона в моєму Клані, Жовтоіклій не буде завдано жодної шкоди.
Слова Синьозірки зустріли тишею, а Вогнелап полегшено зітхнув.
Жовтоікла глянула на Синьозірку і примружила очі на знак поваги.
— Я піду хоч зараз, якщо ти захочеш, Синьозірко.
— Не треба, — відповіла Синьозірка. — Ти нічого не зробила. Тут ти у безпеці.
Провідниця Громового Клану підвела погляд на юрбу котів, що оточили Жовтоіклу, і нявкнула:
— Час поговорити про те, що справді нам загрожує. Зорелом. Ми вже почали готуватися до нападу Тіньового Клану. Ми продовжимо підготовку, посилимо прикордонну варту. Вітряного Клану більше немає. Річковий Клан дозволив воякам Тіньового Клану полювати на своїх угіддях. Громовий Клан залишився сам на сам проти Зорелома.