Сіролап кивнув. Вогнелап, нарешті відірвавши погляд від Синьозірки, також кивнув.
— Де Круколап? — запитав Левосерд.
— Він у гнізді неподалік, — відповів Вогнелап.
— Добре. Нехай спить. Візьмете зілля і для нього, — нявкнув Левосерд. — І гарно відпочиньте. Вирушаєте на світанку, — він змахнув хвостом і попрямував назад до кубла Синьозірки.
— Так, добре, — нявкнула Пісколапка. — Тобі пора йти до Плямолистки.
Вогнелап шукав підступ, але не знаходив. Зараз не було часу для заздрощів. Усі коти Клану, здається, об’єдналися супроти загрози Тіньового Клану.
Вогнелап із Сіролапом швидко попрямували до кубла Плямолистки. В ялівцевому тунелі було темно. Навіть світло повні не пробивалося крізь чагарі.
Плямолистка, здавалося, тільки й чекала, щоб Вогнелап із Сіролапом вийшли на її яскраво освітлену галяву.
— Ви прийшли взяти трави для подорожі? — нявкнула вона.
— Так, будь ласка, — відповів Вогнелап. — А Жовтоіклій, здається, потрібне ще макове насіння. Її рани знову відкрилися.
— Я дам їй ще трохи, коли ви підете, а ваші трави для подорожі вже готові.
Плямолистка вказала на дбайливо згорнуте листя:
— Тут вистачить на вас трьох. Темно-зелена трава притлумить ваш голод у дорозі. Інша дасть вам сили. З’їжте обидві, перш ніж іти. Не так смачно, як свіжина, але присмак невдовзі зникне.
— Дякую, Плямолистко, — нявкнув Вогнелап.
Він повернувся та підняв один згорток. Коли він схилив голову, Плямолистка потяглася до новака і ніжно потерлася носом об його щоку. Вогнелап вдихнув її солодкий, теплий запах і замуркотів на знак подяки.
Сіролап підняв інші два згортки, друзі повернулися і пішли назад у тунель.
— Щасти вам! — гукнула їм навздогін Плямолистка. — Безпечної подорожі!
Вони підійшли до входу в кубло і поклали зілля на землю.
— Ну, я сподіваюся, ці трави не зовсім гидотні, — пробурмотів Сіролап.
— До Місяцескелі, мабуть, далеко. Нам іще ніколи не давали трав. Ти знаєш, де це? — запитав Вогнелап.
— Поза землями Кланів, серед Високих Каменів. Вона глибоко під землею, у місці, яке називається Уста Матері.
— Ти там уже бував? — Вогнелапа вразило те, скільки Сіролап знає про це таємниче місце.
— Ні, але всі новаки повинні здійснити туди мандрівку, перш ніж стати вояками.
Від думки про те, щоб стати вояком, Вогнелапові очі засяяли від захвату, а він сам випростався, щоб здаватися вищим.
— Не розкочуй губу. Нам ще треба закінчити тренування! — застеріг Сіролап, ніби прочитавши його думки.
Вогнелап глянув угору, крізь листяне шатро, на зірки, що мерехтіли у чорному небі над його головою. Уже звернуло за місяцепік.
— Треба трохи поспати, — нявкнув він.
Але сам не міг уявити, як заснути. У його голові безнастанно крутилися думки про завтрашню пригоду. Участь у Зборищі, мандрівка до Місяцескелі — яким далеким зараз здавалося його домашнє життя!
Розділ 14
Холод пробирав Вогнелапа до кісток, коли темрява згустилася довкола нього. Він нічого не чув, а його ніздрі наповнював затхлий запах сирої землі.
Раптом нізвідки перед ним блиснула яскрава світляна куля. Він відхилив голову і зажмурився. Куля сліпила холодним світлом, ніби зоря, а тоді змигнула і зникла так само швидко, як і з’явилася. Темрява розсіялася, і Вогнелап помітив, що знаходиться у лісі. Його заспокоювали знайомі запахи дерев. Він вдихав вологі аромати зелені, і його тілом розпливався спокій.
З-за дерев зненацька почувся жахливий шум. У Вогнелапа настовбурчилося хутро. Це були верески нажаханих котів, які вибігали з кущів. Вогнелап упізнав запахи Громового Клану, коли ті пробігали повз нього. Він стояв, немов прибитий до землі, не в змозі поворухнутися. За першими прибігли великі коти, здоровенні темні вояки; їхні очі палали жорстокістю. Воїни прогриміли повз нього, збиваючи ґрунт своїми масивними лапами з оголеними кігтями. Раптом із тіней Вогнелап почув високий відчайдушний крик, сповнений жалю. Сіролап!
Вогнелап прокинувся нажаханий. Його сон відступив, залишивши дзвін у вухах і настовбурчене хутро. Він розплющив очі й побачив обличчя Тигрокігтя, який зазирав до гнізда. Вогнелап миттю прийшов до тями і скочив на рівні.
— Щось трапилося, Вогнелапе? — запитав Тигрокіготь.
— Просто сон, — пробелькотів Вогнелап.
Тигрокіготь зацікавлено на нього подивився, а тоді прогарчав:
— Буди інших. Скоро вирушаємо.