Вогнелап відчував, як його м’язи твердіють, наливаючись утомою, заледве витримуючи швидкість руху. Синьозірка мчала, не збавляючи темпу, націлившись носом уперед і високо задерши хвоста. Тигрокіготь скоком біг поруч із нею. Вогнелап біг за кілька кроків позаду, поруч із Сіролапом, але Круколап відставав.
— Доганяй, Круколапе! — прогарчав Тигрокіготь через плече.
Круколап здригнувся і припустив уперед, аж поки не наздогнав Сіролапа і Вогнелапа.
— Усе гаразд? — запитав Вогнелап.
— Так, — видихнув Круколап, не дивлячись Вогнелапові в очі, — просто притомився.
Вони збігли у глибокий байрак, а тоді подерлися нагору.
— Що сказав Тигрокіготь, коли вийшов із печери? — нявкнув Вогнелап, намагаючись приховати надмірну цікавість.
— Він хотів переконатися, що ми все ще охороняємо вхід, — відповів Сіролап. — Чому?
Вогнелап вагався.
— Ви не відчули від нього якийсь дивний запах? — запитав він.
— Лише старої вологої печери, — здивовано нявкнув Сіролап.
— Він був трішки роздратований, — наважився сказати Круколап.
— Не він один! — глянувши на нього, нявкнув Сіролап.
— Ти про що? — запитав Круколап.
— Та про те, що у тебе шерсть на загривку настовбурчується щоразу, коли ти його бачиш останнім часом, — прошепотів Сіролап. — Ти трохи зі шкіри не вистрибнув, коли він виліз із печери.
— То я від несподіванки злякався, от і все, — заперечив Круколап. — Визнай, біля Уст Матері взагалі трохи лячно.
— Ну, мабуть, так, — погодився Сіролап.
Коти пірнули з підліску у кукурудзяне поле, яке відливало сріблом у сяйві місяця, і побігли канавою, що огинала його.
— То як там було всередині, Вогнелапе? — запитав Сіролап. — Ти бачив Місяцескелю?
— Так, бачив. Вона просто прекрасна! — Вогнелап відчув, як від згадки про це заворушилася його шерсть.
Сіролап із захватом глянув на нього:
— То це правда! Та скеля справді сяє під землею!
Вогнелап не відповів. Він на мить заплющив очі, пригадуючи образ Місяцескелі, який не йшов йому з голови. Тоді перед ним пронеслися образи з його сну, і він широко розплющив очі. Синьозірка мала рацію: їм потрібно було повертатися назад до табору якнайшвидше.
Попереду Тигрокіготь і Синьозірка перелізли через живопліт, геть із кукурудзяного поля. Новаки вирушили услід, в отвір під огорожею, і опинилися на битому шляху. Ця дорога вела повз гніздо Двоногів і повз собак. Вогнелап глянув угору і побачив, як Синьозірка із Тигрокігтем невтомно біжать пліч-о-пліч, їхні обриси вимальовувалися на тлі ледь відтіненого червінню небокраю. Невдовзі схід сонця.
— Гляньте! — гукнув він Сіролапа та Круколапа. Дорогу двом воякам перегородив незнайомий кіт.
— Самітник! — прошипів Сіролап. Усі троє новаків поквапилися вперед.
— Це Ячмінь, — пояснила Синьозірка новакам, які щойно підійшли. — Він живе біля цього гнізда Двоногів.
— Привіт, — нявкнув кіт. — Щось я уже кілька повень не бачив нікого з вашого Клану. Як ви, Синьозірко?
— Я добре, дякую, — відповіла Синьозірка. — А ти, Ячменю? Як полюється, відколи ми востаннє тут були?
— Непогано, — мовив Ячмінь, приязно дивлячись на неї. — От що добре у Двоногах — біля них завжди є вдосталь пацюків, — чорно-білий кіт продовжив. — Ви, здається, квапитеся значно сильніше, аніж зазвичай. Усе гаразд?
Тигрокіготь глянув на Ячменя. Глибоко в його грудях почало закипати гарчання. Вогнелап відчував, що цікавість самітника здалася підозрілою старому воякові.
— Не люблю надовго залишати Клан, — туманно відповіла Синьозірка.
— Як завжди, Синьозірка прив’язана до Клану, як королева до кошенят, — зауважив Ячмінь — утім, без наміру образити.
— Чого ти хочеш, Ячменю? — запитав Тигрокіготь.
Ячмінь докірливо глянув на нього.
— Я хотів лише попередити, що зараз тут двоє собак. Безпечніше буде повернутися на поле, а не йти навпростець через двір.
— Ми знаємо про собак. Бачили їх раніше… — нетерпляче сказав Тигрокіготь.
— Ми вдячні тобі за попередження, — перебила Синьозірка. — Дякую, Ячменю. До зустрічі.
Ячмінь махнув хвостом.
— Безпечної вам мандрівки, — нявкнув він, побігши геть.
— Ходімо, — скомандувала Синьозірка, звертаючи з дороги.
Вона торувала шлях крізь високі трави, що відділяли дорогу від живоплоту, за яким лежало кукурудзяне поле. Троє новаків побігли услід, але Тигрокіготь вагався.