— Ти довіряєш самітникові? — нявкнув він.
Синьозірка раптом спинилася і повернулася до нього.
— А ти б краще мав справу з тими псами?
— Вони були на припоні, коли ми востаннє повз них проходили, — зауважив Тигрокіготь.
— А зараз можуть бути на волі. Ми йдемо сюди, — нявкнула Синьозірка.
Вона проповзла під живоплотом назад на поле. Вогнелап прослизнув услід за нею, за ним Круколап, Сіролап і, нарешті, Тигрокіготь.
Сонце уже показалося з-за обрію. Кущі живоплоту поблискували росою, обіцяючи ще один теплий день.
Коти бігли уздовж гребеня канави. Вогнелап дивився у її глибину, яка губилась між крутосхилами у хащах кропиви. Він відчував запах здобичі. Цей гіркуватий запах був йому знайомий, але надто вже давно він його не чув.
Пронизливий вереск змусив Вогнелапа відстрибнути з несподіванки. Круколап боровся з чимось, дряпаючи кігтями землю. Щось вхопило його лапу і тепер затягувало в глиб канави.
— Щури! — кинув Тигрокіготь. — Ячмінь завів нас у пастку!
Перш ніж вони встигли щось зробити, їх п’ятьох уже оточили. Великі брунатні пацюки ордою перли з канави, чутно було пронизливий вереск. Вогнелап бачив, як їхні гострющі передні зуби поблискують у світлі вранішнього сонця.
Раптом один із них стрибнув на плечі Вогнелапові. Біль пронизав плече, коли пацюк впився зубами у Вогнелапове тіло. Ще один схопив його лапу своїми потужними щелепами.
Вогнелап миттю припав до землі й завертівся, намагаючись звільнитися. Він знав, що щури не такі сильні, як він, але ж їх було так багато. Вереск, шипіння та крики давали зрозуміти, що на інших котів теж напали.
Вогнелап ошаліло змахнув пазурами, розпанахавши пацюка, що вчепився йому в ногу. Той відпустив, але інший відразу вчепився у його хвіст. Наче блискавка, гнаний страхом і несамовитою люттю, він шматував і гамселив нападників. Повернувши голову, кіт впився зубами у щура, який прилаштувався на його плечі. Відчув, як кісточки в його шиї хруснули між гострими зубами, а тіло обм’якло і, зрештою, впало в багно на дорозі.
Вогнелап закричав від болю, коли ще один щур вистрибнув йому на спину і вчепився зубами в тіло. Краєм ока кіт помітив спалах чиєїсь білої шерсті. На якусь мить він розгубився, а тоді відчув, як із нього стягують пацюка. Озирнувшись, Вогнелап побачив, як Ячмінь скидає гризуна до канави.
Не вагаючись, Ячмінь роззирнувся і кинувся до Синьозірки. Вона билася в корчах посеред дороги, зусібіч обліплена щурами. За якусь мить Ячмінь уже схопив одного з них за спину і вмить перекусив натренованим рухом. Кинувши щура на землю, він одразу ж схопив іншого, а Синьозірка почала чавити щурів, які норовили залізти під нього.
Вогнелап кинувся до Сіролапа, на якого з обох боків насідали два невеликі щурики. Вогнелап стрибонув на ближчого, вбивши його з одного укусу. Сіролап зміг повернутися і забити іншого кігтями. Тоді схопив його зубами і з усієї сили пожбурив до канави. Щур не виліз назад.
— Вони тікають! — закричав Тигрокіготь.
Тепер усі побачили, як решта пацюків тікали вниз, у безпечний притулок канави. Вогнелап чув шкряботіння маленьких лап, яке губилося в заростях кропиви. Укуси на його плечі та задній лапі віддавали гострим болем. Він акуратно лизнув свою шерсть, вологу і забруднену кров’ю, запах якої змішався зі смородом щурів.
Вогнелап роззирнувся, шукаючи Круколапа. Сіролап стояв біля чагарів кропиви, підбадьорюючи Круколапа, який саме вилазив із канави, бруднющий і попечений кропивою. Молодий щур досі міцно тримався за його хвіст. Вогнелап потягнувся і швидко прикінчив гризуна, поки Сіролап допомагав Круколапові перелізти через гребінь канави.
Тепер Вогнелап виглядав Синьозірку. Спершу він побачив Ячменя, який стояв на гребені канави, вишукуючи в її купах щурів. Синьозірка лежала на шляху неподалік. Вогнелап, охоплений тривогою, кинувся до своєї провідниці. Густе сіре хутро на її шиї просякло кров’ю.
— Синьозірко? — нявкнув він.
Синьозірка не відповіла.
Розлютований вереск змусив Вогнелапа підвести погляд.
Тигрокіготь кинувся на Ячменя і поклав того на лопатки.
— Ти послав нас у пастку! — гарикнув він.
— Я не знав, що тут будуть щури! — кинув Ячмінь, збиваючи ногами пилюку в марних намаганнях підвестися.
— То чому ти послав нас цим шляхом? — просичав Тигрокіготь.
— Собаки!
— Собаки були на припоні! Ми уже проходили повз них!
— Двоноги звільняють їх уночі! Вони охороняють гніздо Двоногів! — схлипнув Ячмінь, звиваючись під величезною вагою Тигрокігтя.