— Не переймайся через вояків Тіньового Клану, — нявкнула вона, коли Тигрокіготь спинився понюхати повітря. — Сьогодні їх тут немає.
«Як вона може бути така впевнена?» — чудувався Вогнелап.
Коти обережно спустилися вниз кам’янистим крутосхилом до Чотиридерева і вийшли на знайому стежину, що вела додому. Сонце вже заходило, і Вогнелап почав замріяно думати про своє гніздечко і про те, аби підкріпитися свіжиною.
— Я досі відчуваю сморід Тіньового Клану, — пробурмотів Сіролап до Вогнелапа, коли вони вже простували угіддями Громового Клану.
— Мабуть, вітром принесло з угідь Вітряного Клану, — припустив Вогнелап. Він також відчував цей запах, і його вуса тремтіли.
Зненацька Круколап спинився.
— Ви це чуєте? — притишено запитав він.
Вогнелап нашорошив вуха. Спершу він чув лише знайомі звуки лісу: шелест листя, туркотіння голубів. Тоді кров застигла у нього в жилах. Віддалік він почув кровожерні крики і пронизливий писк переляканих кошенят.
— Швидко! — гукнула Синьозірка. — Про це мене і попереджав Зоряний Клан. На наш табір напали!
Вона спробувала перейти на біг підстрибом, але спіткнулася. Тоді звелася на рівні й пошкутильгала вперед.
Тигрокіготь і Вогнелап мчали пліч-о-пліч. Сіролап із Круколапом бігли слідом, шерсть на їхніх хвостах щетинилася так, що вони здавалися вдвічі більшими, ніж зазвичай. Вогнелап забув про свій біль, з усіх сил летячи до табору. Єдиною його метою було оборонити Клан.
Звуки битви все гучнішали з наближенням до входу в табір, а сморід Тіньового Клану разив ніздрі.
Вогнелап не відставав від Тигрокігтя, коли вони полізли через тунель і на галявину.
Довкола вирував бій. Коти Громового Клану несамовито відбивалися від вояків Тіньового Клану. Кошенят не було видно, тож Вогнелап сподівався, що вони у безпеці в яслах. Новак гадав, що найслабші старійшини заховалися у дуплі поваленого дерева.
Здавалося, кожен куточок табору кишів вояками. Вогнелап бачив, як Морозошубка і Злотоквітка, дряпаючись і кусаючись, напосілися на великого сірого кота. Навіть наймолодша королева, Ряболиця, яка ось-ось мала привести кошенят, билася нарівні з усіма. Темносмуг зітнувся у смертельному поєдинку із чорним вояком. Троє старійшин, Дрібновух, Рябохвоста й Одноока, хоробро насідали на плямисту кицьку, яка вдвічі переважала їх швидкістю і люттю.
Новоприбулі коти негайно кинулися в бій. Вогнелапа відразу ж зустріла королева-вояк, значно більша за нього, і він глибоко впився зубами їй у ногу. Та заверещала від болю і повернулася до нього, розмахуючи гострющими пазурами і намагаючись вхопити його за шию вищиреними іклами. Вогнелап вигнувся і повернувся, щоб уникнути її зубів.
Нападниця не могла тягатися з його швидкістю, тож Вогнелап спромігся схопити її ззаду і кинути в багно. Своїми сильними передніми лапами він шматував її спину, аж доки кішка не заверещала і, вирвавшись, не чкурнула у густий підлісок, що оточував табір.
Вогнелап роззирнувся, щоб побачити, чи прибігла уже Синьозірка. Незважаючи на рани, вона билася з іншим котом. Вогнелап ніколи ще не бачив, як вона б’ється, але навіть поранена вона була могутнім супротивником. Її суперник намагався вирватися, але вона міцно схопила його і так люто періщила пазурами, що ворог не одну повню носитиме шрами від цієї битви.
Тоді Вогнелап побачив білого кота з Тіньового Клану з чорними як ніч лапами — він відтягував одного зі старійшин від ясел. Вогнелап пригадав ті чорнющі лапи зі Зборища. Чорноногий! Воєвода Тіньового Клану, не гаючись, убив старійшину, який обороняв кошенят, і засунув свою масивну лапу в ожинове гніздо. Кошенята пищали і нявкотіли, вони були незахищені, бо ж їх матері билися з іншими вояками Тіньового Клану на галявині.
Вогнелап уже наготувався кинутися до ясел, коли це кіготь боляче дряпонув його бік. Він озирнувся саме вчасно, щоб побачити кощаву кицьку, яка стрибнула на нього. Гепнувшись на землю, він намагався докричатися до інших котів Громового Клану, що кошенята у небезпеці. Відбиваючись від плямистої кицьки, він повернув голову, щоб бачити, що відбувається біля ожинового гніздечка.