— Дякую за твою мудрість. Ти багато чого мене навчив, — він присів біля Сіролапа і заходився вилизувати вуха свого друга від крові.
Синьозірка почекала, поки з Левосердом попрощаються всі інші коти, перш ніж тихенько підійти. Сіролап, здавалося, навіть не помітив її присутності. Вогнелап же відвів погляд, коли Синьозірка востаннє розмовляла зі старим другом.
— І що ж мені робити без тебе, Левосерде? — прошепотіла вона.
Тоді, кульгаючи, пішла назад до свого лігва і присіла надворі, приголомшено вдивляючись у простір. Вона навіть не спробувала почистити своє забруднене кров’ю хутро. Уперше в житті Вогнелап бачив вираз цілковитої поразки на її обличчі, і від цього спиною пробіг неприємний холод.
Він сидів поруч із Сіролапом та Левосердом, аж доки місяць не сягнув піку. До нього приєднався Круколап, і вони удвох підтримували друга у його скорботі. Тигрокіготь підійшов і коротко поділився язиками з Левосердом. Вогнелап усе чекав, якими словами він попрощається зі своїм полеглим другом, але, вилизуючи його зваляне хутро, Тигрокіготь не зронив ані слова. А ще Вогнелапа збентежило те, що погляд темного кота був звернений радше на Круколапа, аніж на полеглого воєводу.
Плямолистка поволі бродила табором, гоячи рани і заспокоюючи розхитані нерви. Вогнелап бачив, як вона двічі підходила до Синьозірки, і та двічі відсилала її турбуватися про інших. І лише коли медикицька закінчила з усіма іншими котами в таборі, Синьозірка пустила її полікувати свої укуси та подряпини.
Упоравшись, Плямолистка вирушила до свого кубла. Синьозірка ж підвелася і поволі полізла на Високий Камінь. Коти, здавалося, чекали цього. Щойно вона всілася на вершині каменя, понурі коти почали збиратися на галявині під ним.
Вогнелап і Круколап насилу піднялися на лапи і побрели до гурту, залишивши Сіролапа біля Левосердового тіла. Новак і досі лежав, зарившись носом у золотий кожушок наставника. Вогнелап гадав, що цього разу Синьозірка не зважатиме на його відсутність на вічі.
— Уже майже місяцепік, — нявкнула Синьозірка, саме коли Вогнелап присів на землю поруч із Круколапом. — І мені знову доводиться — занадто, занадто скоро — назвати нового воєводу Громового Клану, — її голос звучав стомлено і надривно від смутку.
Вогнелап переводив погляд з одного вояка на іншого. Усі вони вичікувально дивилися на Тигрокігтя. Навіть Білошторм повернувся, щоб краще бачити темношерстого кота. Судячи з бравого виразу на морді і з вусів, які тремтіли від передчуття, Тигрокіготь розділяв їхнє очікування.
Синьозірка глибоко вдихнула і продовжила:
— Я кажу це перед тілом Левосерда, щоб його дух почув і схвалив мій вибір, — вона завагалася. — Я не забула, як один кіт помстився за смерть Рудохвоста і приніс нам його тіло. Зараз Громовому Клану як ніколи потрібна його безстрашна відданість, — Синьозірка зробила ще одну паузу, а тоді гучно і чисто вимовила його ім’я. — Тигрокіготь буде новим воєводою Громового Клану!
Здійнявся ураган схвальних викриків, у якому гучно виділялися голоси Темносмуга і Довгохвоста. Білошторм сидів спокійно, заплющивши очі й обгорнувшись хвостом. Він схвально кивав головою.
Тигрокіготь гордо підвів голову і, примруживши очі, слухав, що говорить Клан. Тоді пробрався крізь юрбу, скупими кивками відповідаючи на привітання, і застрибнув на Високий Камінь поруч із Синьозіркою.
— Громовий Клане! — крикнув він. — Для мене велика честь прийняти обов’язки воєводи Клану. Я ніколи не очікував такої високої посади, але я клянуся духом Левосерда, що служитиму так, як тільки зможу! — він схилив голову, обвівши цілий Клан поглядом великих жовтих очей, і зістрибнув із Високого Каменя.
Вогнелап почув, як Круколап позаду нього ледь чутно пробурмотів щось на кшталт «О, ні!». Він повернувся і з цікавістю глянув на друга.
Круколап низенько схилив голову.
— Краще б вона ніколи його не обрала! — пробурмотів він.
— Ти зараз про Тигрокігтя? — спитав Вогнелап.
— Він хотів стати воєводою ще відтоді, як подбав про Рудохвоста… — нявкнув Круколап і одразу ж затнувся.
— Подбав про Рудохвоста?.. — повторив за ним Вогнелап.
У його голові негайно зароїлись питання. Що Круколап знав? Там на Зборищі його розповідь про сутичку з Річковим Кланом була достеменною? Тигрокіготь винен у смерті Рудохвоста?
Розділ 18
— Ти розповідаєш Вогнелапові, як я захистив Рудохвоста?
Вогнелап відчув, ніби холодний потік ринув йому на шию.
Круколап озирнувся, широко розплющивши очі від страху. Тигрокіготь стояв над ними, розтягнувши губи у загрозливій посмішці.