Синьозірка знову заговорила:
— Учора ми успішно оборонилися від вояків Тіньового Клану, але вони все ще становлять величезну загрозу. Роботи з відновлення табору, які ми розпочали вранці, продовжаться. На кордонах невпинно стоятимуть чатові. Ми не будемо вдавати, що війну закінчено.
Тигрокіготь підвівся із високо задертим хвостом і подивився униз, на котів, що зійшлись на віче.
— Тіньовий Клан напав, коли нас не було в таборі, — прогарчав він. — Вони вдало вибрали час. Як вони дізналися, що табір майже незахищений? У них були очі в таборі?
Вогнелап закляк від жаху, коли Тигрокіготь спинив свій холодний погляд на Круколапові. Деякі коти простежили погляд свого нового воєводи і розгублено витріщилися на чорного новака. Круколап втупився в землю і нервово переминався з лапи на лапу.
Тигрокіготь продовжив:
— Ми ще маємо хвильку до заходу сонця. Мусимо зосередитись на відбудові табору. Між тим, якщо ви когось підозрюєте — скажіть мені. Будьте певні, що все сказане вами залишиться таємницею.
Кивком голови він розпустив віче, тоді повернувся і почав про щось перемовлятися із Синьозіркою.
Коти розділилися і розійшлися табором, оцінюючи пошкодження і збиваючись у робочі групки.
— Круколапе! — гукнув Вогнелап, усе ще глибоко вражений похмурим натяком Тигрокігтя на те, що його власний новак зрадив Клан. Але Круколап уже пішов геть. Вогнелап бачив, як той запропонував допомогу Куцохвостові та Білоштормові, а тоді гайнув збирати галузки, якими можна було б закрити діри у стіні табору. Круколап очевидно не хотів спілкуватися.
— Ходімо допоможемо йому, — запропонував Сіролап. Його голос був виснажений і безбарвний, а очі посоловілі.
— Іди. Я за мить підійду, — відповів Вогнелап. — Я спершу хочу перевірити, як там Жовтоікла, чи все у неї гаразд після сутички із Чорноногим.
Жовтоіклу він розшукав у її гнізді біля поваленого дерева. Вона простяглася в затінку на повний зріст, в очах видніла задума.
— Вогнелапе, — промуркотіла вона, побачивши його, — я рада, що ти прийшов.
— Я хотів упевнитися, що з тобою все гаразд, — нявкнув Вогнелап.
— Старі звички в’їдаються так само, як і старі запахи? — спитала Жовтоікла, на мить ставши схожою на себе колишню.
— Мабуть, що так, — зізнався Вогнелап. — Як ти почуваєшся?
— О, стара рана на нозі знову розігралася, але все буде гаразд, — розповіла Жовтоікла.
— Як ти змогла відігнати Чорноногого? — запитав Вогнелап, неспроможний приховати захвату.
— Чорноногий сильний, але він не з найрозумніших бійців. Бійка з тобою була для мене важчим випробуванням.
Вогнелап шукав іскорок сміху в очах старої кішки, але їх там не було. Вона продовжила:
— Я ж його з кошеняти знаю. Він так і не змінився — забіяка, але забіяка безмозкий.
Вогнелап сів біля неї:
— Я не здивований, що Синьозірка запросила тебе приєднатися до Клану, — промуркотів він. — Ти показала просто неймовірну відданість Клану вчора.
Жовтоікла змахнула хвостом.
— Мабуть, справді відданий кіт бився б на боці Клану, в якому виріс.
— Тоді мені довелося б воювати на боці моїх Двоногів, — зауважив Вогнелап.
Жовтоікла приязно глянула на нього.
— Гарно сказано, малий. Але ти ж завжди був мислителем.
Скорбота пронизала серце Вогнелапа, коли він згадав, що ці слова належали і Левосердові.
— Ти сумуєш за Тіньовим Кланом? — запитав він Жовтоіклу.
Та поволі кліпнула.
— Я сумую за старим Тіньовим Кланом, — нарешті мовила вона. — За тим, яким він був.
— До того, як Зорелом став провідником? — поцікавився Вогнелап.
— Так, — м’яко визнала Жовтоікла. — Він змінив Клан, — вона хрипко засміялась. — А ще він завжди умів добре говорити. Він міг переконати тебе в тому, що миша — кролик, якщо йому так хотілося. Мабуть, саме тому я була сліпа до його провин, — стара кицька задивилася в темряву, гублячись у спогадах.
— Закладаюся, що ти не вгадаєш, хто новий медикіт Тіньового Клану, — нявкнув Вогнелап, зненацька згадавши, що він дізнався на Зборищі. Здавалося, воно було багато повень тому.
Ці слова ніби знову повернули Жовтоіклу до дійсності.
— Невже Носошморг? — нявкнула вона.
— Ага.
— Але ж він навіть власну застуду ніяк не вилікує! — похитала головою Жовтоікла.
— Те саме сказав і Сіролап! — на якусь мить вони обоє замуркотіли від задоволення. Тоді Вогнелап підвівся. — Я зараз піду, а ти відпочинь. Клич, якщо тобі що-небудь знадобиться.
Жовтоікла підвела голову: