Розділ 19
Сіролап із Круколапом ще латали діру, коли Вогнелап повернувся. Вони залишили отвір, саме достатній для того, щоб він протиснувся назад.
— Не пощастило з часником, — видихнув Вогнелап, опинившись у таборі. — Там поблизу все нишпорив Темносмуг.
— Та нічого, — нявкнув Сіролап. — Завтра нарвеш.
— Я візьму у Плямолистки трохи маку, — запропонував Вогнелап. Його непокоїли отупілі погляди друзів і біль, яким налилися його власні м’язи.
— Та не переймайся ти, — нявкнув Сіролап. — Усе гаразд.
— Мені нескладно, — наполіг Вогнелап. І, перш ніж Сіролап зміг щось заперечити, рушив до кубла Плямолистки.
Вона міряла кроками свою галявинку, її очі були затуманені горем.
— Усе гаразд? — запитав Вогнелап.
— Духи Зоряного Клану не мають спокою, гадаю, вони намагаються щось мені сказати, — відповіла вона, нервово помахуючи хвостом. — Що я можу для тебе зробити?
— Гадаю, Сіролапові треба кілька макових зернин від болю в нозі, — пояснив Вогнелап. — Пацючі укуси йому досі болять.
— Біль від утрати Левосерда тільки загострює його фізичний біль. Але згодом рани загояться, не переймайся. Тим часом, маєш рацію, макове насіння допоможе, — Плямолистка пішла до кубла і принесла звідти суху макову голівку. — Просто витруси одну-дві зернини і дай йому, — нявкнула вона.
— Дякую, — нявкнув Вогнелап. — Ти певна, що все гаразд?
— Іди полікуй друга, — відповіла Плямолистка, уникаючи його погляду.
Вогнелап підхопив макову голівку зубами і рушив геть.
— Зачекай, — раптом сказала медикицька.
Вогнелап обернувся і зустрівся з її золотистим поглядом. Її очі яскраво спалахнули у відповідь.
— Вогнелапе, — просичала вона. — Кілька повень тому, перш ніж ти приєднався до Клану, Зоряний Клан говорив до мене. Я відчуваю, що духи хочуть, аби я зараз розповіла це тобі. Вони сказали, що тільки вогонь може врятувати наш Клан.
Вогнелап заворожено дивився на Плямолистку.
Той раптовий спалах у її очах пригас.
— Бережися, Вогнелапе, — нявкнула вона своїм звичним голосом і відвернулася.
— До зустрічі, — невпевнено сказав Вогнелап.
Він пішов назад крізь ялівцевий тунель. Її дивні слова крутилися в нього у голові, але він не міг зрозуміти, який у них сенс. Чому вона переповіла їх йому? Адже вогонь, безперечно, ворог для всіх, хто живе в лісі. Він розгублено похитав головою і попрямував до новацького кубла.
— Сіролапе! — зашипів він на вухо заснулому товаришеві.
Їм дозволили відпочивати цілісінький ранок, оскільки роботи з відновлення табору тривали більшу частину ночі. Тигрокіготь наказав усім готуватися до тренувань десь у сонцепіку. Потужне жовте світло, що пробивалося крізь листя до кубла, підказало Вогнелапові, що цей час уже наближається.
Уночі він не відпочив. Варто було йому заснути, як у голові калейдоскопом починали кружляти сни, бентежливі та непевні, але похмурі та сповнені загрози.
— Сіролапе! — знову зашипів Вогнелап.
Але його друг і не поворухнувся. Він з’їв дві макові зернини, перш ніж лягти спати, тож зараз бачив десяті сни.
— Ти вже прокинувся, Вогнелапе? — нявкнув Круколап зі свого гніздечка.
Вогнелап нечутно плюнув із досади. Він хотів поговорити із Сіролапом до того, як прокинеться Круколап.
— Так! — відповів він.
Круколап усівся на своєму моховому ліжечку і похапцем заходився вмиватися.
— Ти збираєшся його будити? — кивнув він на Сіролапа.
— Дуже на це сподіваюся. Тренування от-от почнеться, — прогарчав глибокий голос з-поза кубла.
Вогнелап із Круколапом підстрибнули.
— Сіролапе, прокинься! — штурхнув його лапою Вогнелап. — Тигрокіготь чекає.
Сіролап підвів голову. Повіки й досі були важкі від сну.
— Ви там уже готові? — крикнув Тигрокіготь.
Вогнелап із Круколапом вилізли з кубла, часто кліпаючи від сонячного світла. Воєвода чекав на них біля пня.
— Третій буде? — запитав він.
— Так, — відповів Вогнелап, відчуваючи, що йому слід захистити друга. — Він просто щойно прокинувся.
— Тренування піде йому на користь, — прогарчав Тигрокіготь. — Він уже достатньо ходить у жалобі.
Вогнелап витримав цей загрозливий бурштиновий погляд воєводи. Вояк і новак, але на якусь мить їхні очі зустрілися поглядами ворогів.