— Її вбив укус вояка, — м’яко нявкнула вона.
Вогнелап витягнув шию і побачив один-єдиний укус ззаду її шиї. У голові в нього запаморочилося, все перед очима потемніло.
Навіть крізь скорботу Вогнелап усе одно розібрав сказану впівголоса фразу позаду юрби, яка зрештою переросла у єдиний пронизливий вереск:
— Жовтоікла зникла!
Розділ 21
— Жовтоікла вбила Плямолистку і забрала моїх кошенят! — зарепетувала Морозошубка.
Інші королеви помчали до неї і спробували її заспокоїти, облизуючи й голублячи, та Морозошубка відштовхнула їх і завила від горя у призахідне небо. Ніби у відповідь, воно зловісно загриміло, і холодний вітер скуйовдив її хутро.
— Жовтоікла! — прошипів Тигрокіготь. — Я завжди знав, що вона зрадниця. Тепер ми зрозуміли, як їй вдалося перемогти воєводу Тіньового Клану. Це було сплановано, щоб вона змогла влитися в наш Клан!
Вгорі вдарила блискавка, підсилюючи слова Тигрокігтя білим спалахом. Над лісом прогуркотів удар грому. Вогнелап не міг повірити своїм вухам. Його думки роїлися, затуманені горем. Невже Жовтоікла справді могла вбити Плямолистку?
Над враженим мурмотінням пролунав голос Темносмуга:
— Синьозірко! Що ти на це скажеш?
Коти замовкли і повернули голови до своєї провідниці.
Синьозірка обвела поглядом натовп котів і зрештою спинила його на тілі Плямолистки. Впали перші краплі дощу, виблискуючи росою на гладенькому хутрі медикицьки.
Синьозірка повільно моргнула. У її очах був невимовний смуток, і на мить Вогнелап злякався, що ця нова смерть стане для неї останньою краплею. Але коли провідниця розплющила очі, вони палахкотіли люттю, яка показувала її намір помститися за цей жорстокий напад. Вона підвела голову.
— Якщо Жовтоікла вбила Плямолистку і викрала кошенят Морозошубки, то нехай не чекає пощади.
Натовп схвально занявчав.
— Але ми повинні почекати, — продовжувала Синьозірка. — Надходить гроза, і я не хочу ризикувати іншими життями. Якщо Тіньовий Клан забрав наших кошенят, то їм поки що не заподіють зла. Я підозрюю, що Зорелом хоче зробити їх новаками свого Клану, або ж використати як заручників, аби змусити нас дозволити їм полювати на нашій території. Як тільки мине гроза, патруль вирушить за Жовтоіклою і поверне наших кошенят.
— Ми не можемо гаяти час, інакше дощ змиє запахи! — запротестував Тигрокіготь.
Синьозірка нетерпляче смикнула хвостом.
— Якщо ми зараз відправимо патруль, то дарма витратимо зусилля. Все одно запах змиється до того часу, як ми підготуємося. А якщо дочекаємося кінця грози, у нас буде більше шансів на успіх.
Клан замурчав на знак згоди. І хоча день ще навіть не дійшов до сонцепіку, небо все темнішало. Коти були спантеличені блискавкою і громом і погодилися з настановами провідниці.
Синьозірка подивилася на воєводу.
— Тигрокігтю, я б хотіла обговорити з тобою наші плани, якщо ти не проти.
Тигрокіготь кивнув і поважно пішов до гнізда Синьозірки, але провідниця вагалася. Вона глянула на Вогнелапа, даючи йому знак порухом хвоста і вусів, що хоче поговорити з ним наодинці.
Інші коти зібралися навколо Плямолистки, щоб поділитися з нею язиками. Їхні волання підсилювалися звуками грому. Синьозірка пройшла повз них до тунелю з папороті, який вів до помешкання Плямолистки.
Вогнелап тихо проминув журних котів і прослідував за провідницею. Під папороттю було темно. Буря заслонила ранкове сонце, і навколо була ніби ніч. Дощ посилився, шумно стукаючи об листя, та принаймні на галяві Плямолистки був притулок.
— Вогнелапе, — нявкнула Синьозірка, коли він підійшов до неї, — де Жовтоікла? Ти знаєш?
Вогнелап ледве її чув. Він не міг не згадати той раз, коли він востаннє був на цій галявині. Образ Плямолистки, що виходила зі свого помешкання, її блискучого хутра, що переливалося на сонці, спалахнув у його голові, і він заплющив очі, щоб зберегти його.
— Вогнелапе, — гаркнула Синьозірка, — ти повинен залишити свою журбу на потім.
Вогнелап обтрусився.
— Я… я бачив, як Жовтоікла виходила за межі табору, коли зникли кошенята. Ти справді думаєш, що це вона їх викрала і вбила Плямолистку?
Синьозірка невідривно дивилася на нього.
— Я не знаю, — визнала вона. — Але я хочу, щоб ти знайшов її і привів назад — живою. Мені потрібно знати правду.
— Ти не пошлеш Тигрокігтя? — Вогнелап не міг не запитати.
— Тигрокіготь — хороший вояк, але в цьому випадку його відданість Кланові може завадити справедливості, — пояснила Синьозірка. — Він хоче виконати волю Клану і помститися за нього. Ніхто не може його за це звинувачувати. Клан вірить, що Жовтоікла нас зрадила. І якщо Тигрокігтю треба це довести, приволікши її мертве тіло, то він так і зробить.