Громовий Клан розташувався між поганок, усі були напружені й пильні. Вогнелап відчув поколювання під хутром. Він подивився на Сіролапа. Товста шубка на товаришевій шиї стояла сторчма, і Вогнелап чув, як той швидко дихав від стримуваного хвилювання.
Раптом із табору Тіньового Клану долинув клич. Коти Громового Клану без вагань вискочили зі своєї засідки і помчали до входу.
Жовтоікла, Попелюх, Хмаросвітка і Ночешкур боролися із шістьома лютими вояками на потоптаній багнистій галявині. Поміж інших Вогнелап упізнав Зорелома і його воєводу Чорноногого. Вояки здавалися голодними і наляканими від битви, але Вогнелап бачив їхні міцні м’язи, які випиналися під плямистим хутром.
На краю галявини групки кістлявих котів непевно спостерігали за чубаниною. Їхні худі тіла, здавалося, відчували огиду до насилля, а затуманені очі виглядали шокованими і спантеличеними. Краєм ока Вогнелап побачив Носошморга, який позадкував і сховався за кущем.
За кивком Білошторма Громовий Клан приєднався до бійки.
Вогнелап схопив своїми лапами сріблястого кота, але той випручався. Він спіткнувся, вояк Тіньового Клану повернувся і вхопив його гострими, як терня, пазурами. Вогнелап крутнувся і ввігнав свої зуби у тіло кота. Крик вояка дав йому зрозуміти, що він знайшов вразливе місце, і Вогнелап вкусив сильніше. Вояк знову верескнув, а потім вирвався і побіг у кущі.
Вогнелап підвівся. Молодий Тіньовий учень підскочив до нього з краю табору, його м’яке хутро наїжачилося від страху.
Вогнелап сховав кігті та легко його відкинув.
— Це не твоя битва, — шикнув він.
Білошторм уже пришпилив Чорноногого до землі. Він люто його вкусив, і поранений воєвода прожогом помчав крізь вихід із табору до лісу.
— Вогнелапе! — це Хмаросвітка викрикнула його ім’я. — Стережися! Кігтеморд…
Він не почув решти. Великий бурий кіт врізався в нього. Кігтеморд! Вогнелап випустив кігті в землю і обернувся, готовий до бою. Вояк, який убив Плямолистку! Злість струмувала його жилами, і він кинувся на ворога.
Вогнелап штовхнув вояка на землю і втиснув його головою в багно. Засліплений люттю, він приготувався впитися іклами в шию Кігтеморда. Та перш ніж він зміг із ним розквитатися, Білошторм збив його з ніг і схопив Тіньового вояка.
— Вояк Громового Клану ніколи не вбиває без потреби, — прогарчав він у вухо Вогнелапові. — Нам просто треба показати їм, щоб більше до нас не пхалися! — він сильно вкусив Кігтеморда, і той, завиваючи, побіг геть із табору.
Усе ще сам не свій від злості, Вогнелап роззирнувся. Вояки Зорелома повтікали.
Розлючений крик пролунав позаду Сіролапа. Він відскочив, і Вогнелап побачив, як Жовтоікла схопила Зорелома. Із кількох ран на його тілі текла кров. Вуха провідника були прищулені до голови, а вуса опущені; він схилився до землі під сильною хваткою Жовтоіклої.
— Ніколи не думав, що тебе буде важче вбити, ніж батька! — відрубав він.
Жовтоікла відскочила, ніби її вжалила бджола. Її обличчя раптом перекосило від шоку і скорботи. Вона послабила хват, і Зорелом негайно скинув її з себе порухом свого могутнього тіла.
— Це ти вбив Зорещерба? — провила Жовтоікла, витріщаючись на нього з недовірою.
Зорелом холодно на неї глянув.
— Ти ж знайшла його тіло. Хіба не упізнала моє хутро на його кігтях? — Жовтоікла з жахом дивилася на кота, поки він продовжував. — Зорещерб був м’якотілий і дурний вожак. Він заслуговував смерті.
— Ні! — прошипіла Жовтоікла, опустивши голову. Тоді вона стрепенулася і глянула на Зорелома, вигинаючи спину. — А кошенята Ясноцвітки? Вони теж заслужили померти? — її голос різав вухо.
Зорелом рикнув і кинувся на Жовтоіклу, перевернувши її на живіт. Жовтоікла навіть не намагалася чинити спротив його колючим пазурам.
Вогнелап із подивом побачив, що її очі були затуманені журбою.
— Ті кошенята були слабкі, — шикнув Зорелом, нахиляючись до вуха Жовтоіклої. — Вони б не принесли жодної користі Тіньовому Кланові. Якби я не вбив їх, то це зробив би хтось інший.
Чорно-біла Тіньова королева Ясноцвітка завила від горя. Зорелом не зважав.
— Мені слід було вбити тебе, коли була нагода, — кинув він Жовтоіклій. — Здається, я майже такий м’якосердий, як мій батько. Який же я дурень, що відпустив тебе із Клану живою! — він нахилився, оголюючи зуби, готовий впитися ними в її шию.
Та Вогнелап виявився швидшим. Він наскочив Зореломові на спину, перш ніж той встиг стулити щелепи. Вогнелап увігнав кігті у сплутане хутро кота і відтягнув його від виснаженої кішки, відкидаючи провідника на край галявини.