Зорелом крутнувся в повітрі, щоб приземлитися на лапи, і глянув Вогнелапові в очі, люто сплюнувши:
— Не гай часу, учню! Я маю дар від Зоряного Клану. Тобі доведеться вбити мене дев’ять разів, перш ніж я до них приєднаюся. Ти справді думаєш, що маєш досить сили для цього? — його очі виклично палахкотіли впевненістю.
Вогнелап відповів на погляд. Його живіт напружився. Зорелом був провідником Клану! Як він узагалі міг сподіватися його побороти? Але коти Тіньового Клану, які до цього спостерігали, почали повільно підходити до свого переможеного вожака, шиплячи і гаркаючи від ненависті. Вони були побиті та виснажені голодом, але переважали Зорелома числом. Провідник, здалося, зрозумів це, бо хвіст його почав нервово посмикуватися. Він схилився й позадкував до кущів. Його очі злісно палахтіли з тіні, поглядом він шукав Вогнелапа.
— Це ще не кінець, учню, — прошипів він і зник у лісі слідом за своїми переможеними вояками.
Вогнелап глянув на Білошторма.
— Нам слід піти за ним? — нявкнув він.
Вояк похитав головою.
— Гадаю, вони вже зрозуміли, що їм тут не раді.
Ночешкур, вояк Тіньового Клану, кивнув на знак згоди.
— Облиште їх. Якщо вони посміють знову сюди показати свого носа, Тіньовий Клан зможе сам дати їм відсіч.
Коти Тіньового Клану збилися докупи серед руїн свого табору і ніби оніміли від усвідомлення того, що їхній вожак утік.
«Доведеться довго працювати, щоб відновити Клан», — подумав Вогнелап.
Кошенята!
Вогнелап почув нявкіт Сіролапа з дальнього кутка галявини. Він поспішив до свого друга, за ним побігли Мишошубка і Білошторм. Коли вони наблизилися, то почули нявчання котяток, яке долинало з-під купи листя й галузок. Сіролап і Мишошубка швидко почали розпорпувати накриття і знайшли викрадених кошенят Громового Клану на дні невеликої ями.
— Із ними все гаразд? — запитав Білошторм, посмикуючи хвостом від хвилювання.
— Так, усе чудово, — відповів Сіролап. — Лише кілька подряпин. Але цей маленький котик має доволі серйозну рану на вушці. Жовтоікло, можеш на нього глянути?
Стара кішка саме зализувала свої рани, але почула поклик і примчала до ями, з якої Сіролап обережно витягував котика.
Вогнелап допоміг Сіролапові підняти решту кошенят нагору. Останнє було сіре, ніби попіл старого вогнища. Воно нявкнуло і скрутилося, коли Вогнелап поклав його на землю. Мишошубка зібрала всіх кошенят коло себе і заспокоювала їх, облизуючи й пестячи.
Жовтоікла подивилася на розірване вушко.
— Потрібно зупинити кровотечу, — нявкнула вона.
Носошморг вийшов із тіні. Його передні лапи були замотані у шар павутиння, яке він мовчки передав Жовтоіклій. Вона вдячно кивнула і почала загоювати рани кошеняти.
Ночешкур підійшов до групи котів Громового Клану.
— Ви допомогли Тіньовому Кланові позбутися жорстокого і небезпечного вожака, і ми вам безмежно вдячні. Але зараз вам час залишити наш табір і повернутися до свого. Я обіцяю, що на ваших землях не буде лапи Тіньового вояка, доки на наших угіддях буде вдосталь здобичі.
Білошторм кивнув.
— Можете полювати у нас одну повню, Ночешкуре. Громовий Клан знає, що вам потрібен час, щоб відновитися.
Він обернувся до Жовтоіклої.
— А ти, Жовтоікло? Ти хочеш повернутися з нами чи залишитися зі своїми старими приятелями?
Жовтоікла глянула на нього.
— Я повернуся з вами, — вона подивилася на глибокий укус на задній нозі Білошторма. — Вам потрібна медикицька, і вашим кошенятам теж.
— Дякую, — муркнув Білошторм. Він подав знак Громовому Кланові порухом хвоста і вивів своїх котів з галявини. Мишошубка і Верболоза допомагали кошенятам, які пленталися збоку, виснажені та спантеличені. Жовтоікла йшла біля пораненого котика, підіймаючи його за шийку щоразу, як він падав. Вогнелап і Сіролап ішли за ними крізь кущі ожини, повз межі табору до лісу.
Місяць все ще піднімався в ясному небі, коли Громовий Клан розпочав свою довгу подорож додому. Навколо них кружляв падолист і стелився по землі.
Розділ 25
Вогнелап із Сіролапом обігнали патруль на вході до Громового табору. Вони відчували полегшення і з хорошим настроєм поверталися додому. Морозошубка лежала посеред галявини, сумно опустивши голову на лапи. Коли увійшли двоє новаків, вона принюхалася до повітря.
— Мої кошенята! — крикнула королева. Тоді скочила на лапи і промчала повз Вогнелапа і Сіролапа, щоб зустріти решту котів, які виходили з тунелю.