Як добре так довго бути ходячозорим.
Івана Купала 1948 року.
Сьогодні Верховний суд виніс вирок, і я завершую свої записи.
Кнут Гамсун
Слово подяки на бенкеті з нагоди вручення Нобелівської премії[54]
Пані та панове!
Я навіть не знаю, що мені робити — настільки зворушило мене таке визнання! Воно підносить мене до небес, я не чую землі під собою, у мене просто голова йде обертом. Мені зараз нелегко, сьогодні в Стокгольмі я обважнів від слави та багатства, я стою там, де стою, але вшанування моєї країни, у грудях якої дзвенить «Так, ми любимо[55]...», огорнуло мене хвилею, що збиває з ніг.
Однак мені це анітрохи не зашкодить, бо ж і раніше, у благословенні дні молодості, траплялося таке, що збивало мене з ніг. З ким із молодих не буває такого? Хіба що з молодими консерваторами, вони народилися старими, їх ніколи ніщо не переймає. Найгірше — коли молоді люди потрапляють у полон недбальства та нігілізму. Боже ти мій, те, чого ми зазнаємо в житті, час од часу збиває нас із ніг. Ну й що? Ми лишаємося там, де ми є, це анітрохи нам не шкодить.
Але я стримаюся від повчань перед таким добірним товариством, як ваше, — а надто після того, коли вже велика наука сказала своє слово. Невдовзі я сяду на місце. Але сьогодні в мене як-не-як великий день: з вашої ласки мене обрано з-поміж багатьох і вшановано лаврами! Від імені своєї країни я хочу висловити подяку Шведській Академії і Швеції за честь, яку мені виявили. Сам же я схиляю голову під ваготою високої нагороди. Я гордий тим, що Академія вирішила, ніби моя шия достатньо міцна, щоб подужати цю нагороду носити.
Нещодавно вельмишановний доповідач наголосив, що в мене свій стиль письма, це, напевно, все, на що я можу претендувати. Хоча я вчився у всіх, — а хто з нас не вчиться у всіх?! Я багато чого навчився у шведської літератури, передусім у сучасних шведських поетів. І якщо я нині трохи знайомий з літературою і міг би назвати низку імен, то мені хотілося б сказати тут щось дуже гарне, зважаючи на доброзичливі висловлювання на мою адресу Але ж у мене нічого путнього не вийде, крім недоладної балаканини. Адже я вже немолодий, мені бракує сил.
Що насправді мені хотілось би зробити цієї миті, коли довкола стільки світла і таке надзвичайне зібрання, то це обдарувати кожного з вас квітами, віршами і всілякими гостинцями, знов бути молодим і красуватися на хвилі популярності. Ось чого мені хотілося б з нагоди цієї неабиякої події, бодай ще раз. Однак я вже не наважуся на таке, щоб не виставити себе на посміховисько. Сьогодні в Стокгольмі я обважнів від слави та багатства — ще б пак, але мені не вистачає найважливішого, і єдине, чого мені не вистачає, то це молодості. Поміж нас немає нікого настільки старого, хто не пам’ятав би її. Нам, старшим, годилося б відступити, але вчинити це гідно.
Незалежно від того, що я цієї миті маю робити, незалежно від того, що було б доречніше — я підіймаю свій келих за молодь Швеції, за молодь загалом, за все молоде в житті!
Додаток
Судова постанова у справі Гамсуна
19 грудня 1947 року
У відповідності з судовою постановою від 16 травня 1946 року Комітет з відшкодування завданої під час війни шкоди від імені норвезької держави засуджує Кнута Гамсуна до виплати норвезькій державі 500 000 крон, а також до сплати судових витрат.
Підставою для такого рішення суду є наступне:
«Нашунал Самлінґ» своєю злочинною діяльністю <...> завдала норвезькій державі шкоду, визначену Міністерством фінансів у 280 мільйонів крон.
З цієї суми Комітет від імені норвезької держави постановляє відшкодувати 500 000 крон за рахунок Кнута Гамсуна.
Підставами для такого рішення є наступне:
Кнут Гамсун зареєстрований у картотеці «Нашунал Самлінґ» під числом 26 000, 22 грудня 1940 року. Гамсун стверджує, що ніколи не подавав заяви про вступ до лав НС, але визнає, що завжди підтримував цю партію і вважав себе її членом і в анкеті НС від 15 січня 1942 року письмово підтвердив свою приналежність до партії Квіслінґа.
Гамсун у газетних статтях — «Чому я став членом НС» в «Ґримстад Адреслтіденґ» від 30 січня 1941 року і «Я не боюсь за долю Норвегії Відкуна Квіслінґа» в «Вестландске Тіденс» від 23 жовтня 1941 року — офіційно визнавав своє членство в НС. Зміст цих статей було повторено в «Дойче Цайтунґ» від 23 жовтня 1941 року.
Крім того, Гамсун у низці статей зробив усе можливе, щоб підірвати волю народу до опору, вчиняючи нападки на наш законний уряд і наших прихильників, підтримуючи окупаційну владу і закликаючи норвежців до участі у війні на боці ворога.
Також в інтерв’ю Гамсун закликав до підтримки ворога. 23 червня 1943 року відбулася зустріч Гамсуна з Гітлером у ставці останнього. Цій зустрічі передував конгрес преси у Відні, де було проголошено промову Гамсуна, повну нападок на ненависну йому Англію.
Кнут Гамсун народився 4 серпня 1859 року. За професією — письменник. Одружений. Утримує дружину.
Суд цікавить, наскільки причетний Гамсун після 8 квітня 1940 року до антидержавної діяльності «Нашунал Самлінґ», що матиме значення для постанови вироку.
Оскільки сам Гамсун заперечує своє офіційне членство в «Нашунал Самлінґ», суд вважає за потрібне зібрати фактичні відомості з цього питання, які й подаються нижче.
Гамсун справді ніколи не надсилав ніяких заяв про прийняття його в члени «Нашунал Самлінґ». Але в картотеці партії він значиться під числом 26 000 і приписаний до Риґоландського і Аґдерського районного осередку 41 округу Ейде. Це число зареєстроване 22 грудня 1940 року і надалі залишалося особистим числом Гамсуна. В жовтні 1941 р. Гамсун заповнив анкету прес-бюро «Нашунал Самлінґ» і відповів, до речі, на запитання про те, що спонукало його стати членом партії. Цю відповідь було надруковано в «Ґримстад Адреслтіденг» 14 жовтня 1941 року під назвою «Чому я став членом «Нашунал Самлінґ».
15 січня 1942 року він заповнив і відіслав анкету місцевого відділка партії в Арендалі. В анкеті є, зокрема, запитання про те, чи був він раніше членом «Нашунал Самлінґ».
Це запитання Гамсун оминув, але на наступне — «Якщо «так», то коли вступили до партії?» — відповів: «Я не вступав до партії, але завжди був людиною Квіслінґа». В анкеті також були запитання про особистість, приналежність до масонських лож, про єврейське походження і т. д. Ця анкета була своєрідним проханням про прийняття в члени НС. Гамсун був присутній на деяких партійних засіданнях у Ґримстаді, але сумнівно, що мав з того користь — через свою глухоту.
Одного разу, під час війни, голова відділення партії в Ґримстаді вручив йому знак НС, що його Гамсун носив до кінця війни. Членський квиток, ймовірно, йому не вручали. У будь-якому разі Гамсун особисто його не отримував. Членські внески не платив також.
Суд вважає, що в грудні 1941 року Гамсун був прийнятий у члени НС без його особистої на те згоди. Поза сумнівами, що в той час вступити до партії було досить легко. При наступній перереєстрації й була надіслана анкета, про яку йшлося. Після її заповнення партійне керівництво вважало питання про членство Гамсуна вирішеним.
Для самого Гамсуна ці формальності не мали значення. І він не міг не знати, що у партійних колах його вважали одним зі своїх прибічників. Якщо не одразу, то вже після появи статті «Чому я став членом НС», в якій він на увесь загал заявив про свою приналежність до партії Квіслінґа. І коли надалі йому була надіслана анкета і він заповнив її, він мав розуміти, що його вважають членом партії.
Гамсун дозволив надрукувати статтю, в якій повідомив про свою підтримку Квіслінґа і «Нашунал Самлінґ».
У статті, яка була надрукована у «Вестландске Тіденс» від 31 березня 1943 року під заголовком «Я закликаю студентів приєднатися до нас», він пише: «Більше двох років уже говорять, і пишуть, і демонструють, і доводять, що «Нашунал Самлінґ» означає для нашої країни і що ми повинні зробити, аби стати вільним і великим народом у Європі нового порядку — так невже наші студенти не почули цих закликів?.. Невже наші студенти не засвоїли те, що глава нашого уряду Квіслінґ і всі наші міністри роками нам вдовбували?» Крім того, 17 травня 1943 року були надруковані, в тому числі й у «Фрітт Фолк», поздоровлення Гамсуна на адресу НС у зв’язку з десятилітнім ювілеєм партії.
54
Від Нобелівської лекції Кнут Гамсун категорично відмовився і лише на бенкеті промовив слово подяки (10 грудня 1920).