— З цього приводу немає, — відповів Родіонов. — Є про інше.
— Перейдемо до іншого. Я розробив концепцію, як малим штатом посольства виконувати великий обсяг роботи. Суть її полягає в залученні на неформальних основах української діаспори. Ми можемо залучити її для вивчення канадських обставин у будь-якому питанні та на стадії підготовки пропозицій і проектів. У такий спосіб ми використали б їхні знання й досвід, зв’язки і впливи на тій стадії роботи, яка ще не вводить їх у наші внутрішні проблеми. Докладно я розкажу про цей план у Вінніпезі 30 травня, куди поїдемо удвох з паном Родіоновим.
— Пане посол, — почав Родіонов, — є дві проблеми, яких я хотів торкнутися. Перша: вас тут чекала з нетерпінням уся українська Канада і до вас не сьогодні-завтра почнеться суцільний потік людей. Одні пропонуватимуть свої послуги, інші щось проситимуть, ще інші просто хочуть себе показати вам, багато таких, що захочуть похвалитися, як багато вони зробили для самостійної України. Не можна допустити, щоб перший-ліпший міг отак просто заходити до посла. Ви представляєте в Канаді Президента України і всю державу. Доступ до вас, прямий чи телефонний, має бути тільки через співробітників посольства. До вас повинні надходити тільки ті питання, які не міг розв’язати радник-посланник посольства, тобто ваш помічник. Тому я попросив адміністрацію готелю не давати номера вашого телефону і не повідомляти номер вашого помешкання без вашого чи мого дозволу. Доки ви людей не знаєте, прошу нікому не давати ваших координаті в.
— Пане раднику-посланнику, ви зобов’язані остерігати посла. Дякую. Але посольство ще не має приміщення і штату. МЗС неспроможне нам у цьому допомогти, отже, єдиний спосіб прискорити справу створення посольства — не ізольовуватися, а виходити до людей і мобілізовувати їх до спільної праці.
— Пане посол, — вів далі Родіонов, — я хотів би звернути вашу увагу на те, що посольство — це політичний орган і ми повинні займатися політичними проблемами, а не перетворюватися на торговельну місію. Я знаю, що в найближчі дні до вас прийдуть різні підприємці і проситимуть вас допомогти їм заснувати в Україні спільні чи власні підприємства. Не думаю, що зараз доцільно їх приймати.
— Справді, — додав Кучер, — ми службовці Міністерства закордонних справ, а не Міністерства зовнішніх економічних зв’язків.
Кімната в моєму готельному номері перетворювалася на робочий кабінет посла, і я призначив щоденні години зустрічей для доповідей. Кучеру доручив вивчити план Оттави, а Родіонов мав вводити мене в курс справи і поступово підготувати для евакуації архів представника уряду України при посольстві Російської Федерації.
26 травня я в супроводі Родіонова вперше відвідав МЗС Канади і зустрівся із заступником міністра паном Рейдом Морденом. На початку розмови пан Морден пояснив, що пані Барбара Макдугал, міністр закордонних справ Канади, тепер у Європі, через що, на жаль, не може особисто прийняти посла України, і доручила йому провести цю зустріч.
Я передусім попросив пробачення, що моя англійська мова далека від досконалості, і гречно прийняв вибачення її екселенції пані Макдугал. Пан Морден пригадав, що рік тому ми зустрічалися в канадському МЗС, коли я вперше був у Канаді як член українського парламенту і голова Української республіканської партії.
— Тоді, — сказав пан Морден, — ви закликали наш парламент швидше відкрити в Києві канадське консульство, що мало сприяти вашій боротьбі за незалежність, а ось тепер ви тут як посол незалежної держави. Які ваші завдання? Що Україна хоче від Канади?
Я передав йому особистого листа нашого міністра Зленка до пані Макдугал, подякував канадському урядові за те, що Канада першою із західних демократичних держав визнала незалежність України, і виклав погляд уряду України на українсько-канадські відносини.
— Ефективність праці нашого посольства, — підсумував я, — значною мірою залежатиме від того, як скоро ми зможемо придбати будинок для посольства. В Оттаві є шість будинків, що колись належали посольству СРСР у Канаді. Україна — спадкоємниця СРСР і має право на частину тих будинків. Офіційна частка України у спадщині дорівнює 16,37 відсотка, що становить приблизно шосту частину. Отож Україна претендує на один будинок…