Дозволу канадської влади на поїздку до Торонто я не брав, і акредитації ще не було. Документ, який я мав, — це дипломатичний паспорт із записом про те, що я Надзвичайний і Повноважний посол України в Канаді.
У радянські часи для поїздки до іншого міста потрібно було надсилати у цій справі до Департаменту зовнішніх справ ноту. Я виходив з того, що Україна не Радянський Союз, і не збирався продовжувати традиції відносин, що встановилися між Канадою і агресивним Радянським Союзом. Родіонов попередив мене, що з цього приводу можуть виникнути неприємності і що на початку діяльності українського посольства в Канаді не слід створювати про себе недобре враження порушників канадських законів. Я пояснив йому, що їздитиму зі своїми дипломатами по всій Канаді без дозволу, оскільки жодних вимог від канадського уряду до мене з цього приводу не було. Якщо це не задовольняє канадський уряд, він повідомить мене в порядку врегулювання відносин між Канадою і Україною.
Тим часом у Торонто вже все було готове до прийняття українського посла. Про зустріч у залі на 1300 осіб оголосили через газети й радіо, замовили артистів і запросили кілька федеральних міністрів, членів федерального парламенту, мера Торонто і найвищих духовних достойників. Цікавість до зустрічі була така велика, що хоч квитки коштували дорого (по 100 канадських доларів), усі 1300 були розкуплені задовго до 28 травня.
Подаю виступ своєї промови на зустрічі в Торонто.
«Пане голово урочистого зібрання,
шановні міністри Майкл Вілсон та Ілейн Зіємба,
шановний раднику міста Торонто пане Бойчук,
поважні пані й панове, друзі!
Мені як першому Надзвичайному і Повноважному послові нової незалежної Української держави в дружній Канаді дуже приємно зустрітися з вами.
Від імені Президента України і українського народу та від невеличкого колективу майбутнього посольства України в Канаді я вітаю представників офіційної Канади і через них вітаю весь канадський народ з нагоди сто двадцять п’ятих роковин Канадської конфедерації.
Від того ж імені я радо вітаю керівників української спільноти в Канаді і всіх представників численних українських організацій, що зібралися в цій залі, і через них хочу привітати всіх українців Канади з нагоди сторіччя поселення українців на канадській землі.
Рік тому на запрошення президента Світового конгресу вільних українців пана Юрія Шимка разом зі своєю дружиною я вперше відвідав вашу велику країну у зв’язку з врученням мені нагороди — медалі святого Володимира. У той час на зустрічах з державними діячами Канади я наполягав на прискоренні заснування Канадою в Києві консульства. Минув рік напруженої роботи — і ось нині наші дві країни започатковують відносини на найвищому дипломатичному рівні. І тепер ми робимо перші практичні історичні кроки до заснування повномасштабних ділових взаємин поміж Україною та Канадою. І перше в історії українське посольство в Канаді невдовзі буде відкрите. Отже, ми почнемо славну й відповідальну місію сприяння двостороннім українсько-канадським відносинам у всіх сферах співпраці. Мені хочеться наголосити, шо цим самим Україна вперше в історії буде представлена у цій чудовій країні як незалежний демократичний і визнаний суб’єкт світової спільноти незалежних держав. Нова суверенна Україна заявила про свою незалежність 24 серпня і підтвердила світові, як ви знаєте, референдумом 1 грудня свою волю жити незалежною державою. Саме ця воля до відокремлення України від Росії спричинила наступну дезінтеграцію останньої найлиховіснішої в світі імперії — совітської комуністичної імперії.
Таким чином мрії багатьох поколінь українців в Україні і поза її межами в усьому світі стали реальністю.
Вихід України з імперії допоміг багатьом іншим націям, що були уярмлені тоталітарним совітським режимом, прокласти їхні власні шляхи до свободи й незалежності.
Маємо дуже несприятливу спадщину багатьох десятиріч українського колоніального рабства. Українська нація зазнала величезних втрат унаслідок примусової більшовицької колективізації, штучного голоду 1932–1933 років, жорстоких сталінських репресій, навальної русифікації, руйнації навколишнього середовища. Сумне минуле.
Завдання сучасних поколінь українців — дбати про свою молоду, але так безбожно зруйновану Батьківщину, що була підкорена, але ніколи не скорена і нарешті визволена і вільна. Тож чи не має права сучасна Україна вигукнути словами Тараса Бульби: «Ще є порох у порохівниці!»