Обурливими вважаю також рекомендації члена комісії С. Мішустіна звертатися дипломатам у разі потреби по консультації до працівників посольства Росії в Канаді. Це свідчить про абсолютне нерозуміння ним сучасної зовнішньо-політичної ситуації навколо України.
Посольство примушували поводитися відповідно до інструкцій брежнєвського СРСР («Правила об условиях труда советских работников за границей», що були затверджені в Москві 25 грудня 1974 р.)!»
У пояснювальній записці я подякував за слушні зауваження і пропозиції і порушив перед міністерством низку питань, вирішення яких мало б покращити роботу посольства.»
Зокрема в листі до посольства просив направити стажистом з майбутнім можливим переведенням на посаду першого секретаря з питань культури та інформації — Сергія Тарана.
Пропонував також направити випускника Інституту міжнародних відносин (або юридичного факультету КДУ) зі знанням англійської мови для стажування з метою майбутньої консульської праці.
* * *
Провівши комісію, посольство продовжувало свою звичну роботу. Я їздив до канадського ДЗСМТ і з паном Майклом Белом обговорював наше клопотання стосовно запрошення Канадою Президента України Леоніда Кравчука до Токіо на нараду «великої сімки», що мала відбутися 7–9 липня 1993 року.
22 червня 1993 року зустрівся у нашій резиденції з послом Словаччини Антоном Гикішем, радником-посланником посольства ФРН доктором Річардом Елеркманом та особливим радником міністра закордонних справ Канади Д. Райтом.
Докладно обговорили ідею створення Балто-Чорноморської смуги безпеки і співробітництва.
Усі учасники дискусії поділяли думку про те, що країни НАТО не будуть приймати до себе нових членів з Центральної і Східної Європи, тому треба шукати способів ослаблення міжнародного напруження на шляхах розширення співпраці в інших організаційних формах.
Пан Елеркман поставив під сумнів рішучість Заходу впливати на події у регіоні України — Росії. Найбільш імовірно, Захід обмежиться незначним втручанням, яке завжди йому залишатиме можливість вийти і стати осторонь, тому Україна мусить розраховувати передусім сама на себе.
На зауваження, чи не занадто однобоку політику проводить Захід, надаючи велику допомогу Росії і не надаючи майже ніякої допомоги іншим колишнім республікам СРСР, Д. Райт сказав, що Росія має величезний ядерний арсенал і тому забезпечення стабільності в ній дозволяє не випустити з-під контролю ядерну зброю. Будь-який режим у Росії — це краще, ніж хаос, а оскільки Єльцин поки що захищає демократію і виступає проти комунізму, то він і є не гірший варіант.
Посол Гикіш обґрунтував доцільність створення центрально-східноєвропейської зони безпеки і співпраці, підкреслюючи її важливість для уникнення розвитку подій у нашому регіоні за югославським зразком.
Було поставлено питання про позицію Паризького клубу, який наполягав на передачі до Росії справи розрахунків за борги СРСР.
Україна готова була передати своє право Росії за умови, що Росія передасть Україні інформацію щодо цих боргів. І чекала до останнього дня, до 31 грудня 1992 року. Росія не пішла на передачу інформації. Чому? Чи не відкрила б ця інформація методів фінансування величезної всесвітньої мережі проімперської агентури і чи не був ризик відкрити те, що на сьогодні ще закрите?
У такому разі Росія Єльцина прикриває (а може, навіть продовжує) діяльність Росії Брежнєва. Чи хоче Захід знати правду про цю діяльність? Якщо хоче, тоді чому Паризький клуб не зажадав від Росії передачі Україні згаданої інформації?
Створення Балто-Чорноморської спільноти, зауважив пан Райт, вело б до ізоляції Росії, на що я відповів, що ідея створення згаданої зони стабільності передбачає її існування тільки на короткий історичний період другого етапу дезінтеграції Російської імперії і перетворення автономних республік на незалежні держави.
Пан Елеркман наголосив, що дуже важливо в регіоні України — Росії в процесі трансформації суспільства не довести суперечностей до вибуху, на що я зауважив, що цього можна досягти не відстороненням Заходу, а навпаки, найактивнішою підтримкою процесів демократизації та допомоги в приватизації економіки і налагодженні виробництва на нових, ринкових принципах.