Він міжнародний у тому сенсі, що шукає місця застосування для свого національного капіталу по всьому світові. Проте кордони він визнає, бо ж визнає закони іншої держави і використовує свій капітал відповідно до вимог економічних законів іншої держави.
Форд збудував автомобільні заводи в Австралії і Європі, японці збудували заводи в Америці, фірми Рено, Мерседес, Вольво продають свої авто у всьому світі, щоб збільшити свій капітал.
Капітал буває індивідуальний, колективний, державний і змішаний.
Індивідуальний капітал в основному працює на батьківщині. Нагромаджуючись, він частину спрямовує за кордон для збільшення заробітку для себе. Колективний капітал — це гроші або добро акціонерів, що вкладені в якесь підприємство, фірму, банк. Часто це вкладення має форму акцій. Акціонерний (колективний) капітал у вигляді підприємств перебуває в управлінні директорату.
І індивідуальний, і колективний капітал (як, звісна річ, і державний) працює на основі національного законодавства. Це законодавство у наш (на відміну від Марксового) час регулює не лише правила підприємницької гри власників капіталів, але й враховує соціальні потреби всього суспільства. Свобода економічної діяльності обмежена податковим і трудовим законодавством та різними обов’язками соціального характеру. Вихід його за кордон відбувається також на основі вимог внутрішніх законів і законів інших держав. Отже, контрагенти з різних країн при укладенні контракту природно діють в інтересах своїх країн. Фірма не йде слідом за капіталом. Навпаки, вона спрямовує капітал до іншої країни для того, щоб там заробити і повернути заробіток для внутрішнього виробництва, для своїх робітників, для своєї країни. Відкриті демократичні суспільства зі свободою економічної діяльності, правила якої докладно врегульовані національним законодавством у загальнонаціональних інтересах, виховали тип підприємця, який за всяких обставин і в переговорах з будь-якою іноземною фірмою дуже пильно дбають і про свою фірму, і про свою батьківщину.
Комуністичне гасло «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» стисло висловлює перевагу класових інтересів над національними.
Комуністи повірили, що рушієм історії є боротьба класів усередині кожної нації, дарма що абсурдність цієї тези спростовує історія.
Вони повірили, що категорія нації підпорядкована категорії пролетаріату, тому й не сумнівалися в прогресивності поширення у світі так званих комуністичних пролетарських режимів.
Вони повірили, що майбутнє за великими державами, що українська національна держава неможлива, і тому русифікація — прогресивне явище.
Вони не думали про українські національні інтереси, вони не мислили національними категоріями, і коли за велінням долі з окупаційної адміністрації перетворилися на провідну верству, зокрема і на адміністрацію незалежної держави, виявилися руйнівниками її економіки, а не будівничими. Імперський центр, який раніше тримав їх у певних рамках, зник. Рамки, в яких би їх тримало усвідомлення необхідності діяти в національних інтересах, не існували. Вони раптом стали господарями заводів і фабрик, що випали з-під влади Москви і стали наче нічиїми — Верховна Рада оголосила їх українськими і залишила в безконтрольному розпорядженні колишнього директорату. Люди з пролетарською свідомістю без любові до України та жодного бажання захищати національні інтереси стали господарями величезних багатств України! Ясно, як вони заходилися господарювати — повезли товари на світовий ринок за демпінговими цінами задля власної кишені.
Усвідомлення залежності індивідуальних інтересів від стану справ у державі в умовах свободи економічної діяльності примушує приватних підприємців задля власної вигоди прагнути у взаєминах з іноземними підприємцями дбати про добро своєї країни, а у внутрінаціональних взаєминах парламенти й уряди прагнуть до суспільної стабільності та зменшення напруження між різними суспільними верствами за допомогою зменшення різниці в достатках поміж найбагатшими і найбіднішими.
Коли б капіталісти не мали національної свідомості, а тільки гналися за прибутками, вони б не здійснювали програми заощадження своїх національних корисних копалин (що ми бачимо на прикладах США та деяких інших розвинутих держав).
Маркс казав, що капітал проявляє егоїзм і до національних інтересів йому байдуже. Насправді ми бачимо, що він проявляє патріотизм. І це нормальний стан теперішнього світу. Країни розвиваються не однаково, і високорозвинені допомагають країнам третього світу.