Раніше в Японії про Україну майже не знали. Світ розмовляв з Росією, а України ніби не було. Тепер у Японії з’явилося бажання ближче познайомитися і з Україною.
Я розповів послу про зусилля України добитися квот на риболовлю у відкритому океані та труднощі, які Україна має з огляду на намагання Росії привласнити собі морські райони, котрі колись були визнані міжнародними угодами за Радянським Союзом.
Поінформував про Міжнародну конференцію з риболовлі у відкритому морі, на якій представник України С. Климентьєв виклав український принцип: «Живі ресурси відкритого моря належать усьому людству, і всі держави мають рівні права використовувати ці ресурси».
Японський посол цілком погодився з цим принципом.
Я просив посла, щоб Японія допомогла Україні у справі квот на риболовлю. Посол обіцяв передати клопотання своєму урядові.
23 липня відбув зустріч з професором Оттавського університету Іриною Макарик. Обговорювали одну тему: як організувати українських вчених для написання академічних статей до 5–6 англомовних суспільно-політичних журналів, що їх читають у всьому світі.
При слов’янському відділі Оттавського університету тепер засновується український підвідділ. Обговорюючи питання про те, як скликати і де зібрати вчених на першу зустріч, пані Макарик запропонувала зробити це в університеті, надавши їй характеру однієї зі звичайних українських конференцій.
Наступний день — у неділю — наша оттавська посольська група провела в своє задоволення. Зранку відвідали велику дерев’яну церкву гуцульського стилю, потім поїхали на Ніагарський водоспад. Грандіозне явище природи, отой безупинний плин величезної маси води, що зривається з рівного русла й летить з гуркотом униз, притягує до себе зір. Здається, отак стояв би, оглушений гуркотом води, і дивився й дивився на це диво вічно, як вічна ця могутня течія. Потім у великому кінозалі з величезним скляним екраном нам показали фільм-легенду про місцеве плем’я тубільців, Ніагару, водоспад і його надприродну магічну силу.
Обід нам влаштували в ресторані на вершині високої оглядової вежі. З вежі відкривався чудовий вид на місто, річку Ніагару, американський берег та широкі околиці.
Пізно ввечері ми повернулися до Оттави.
У липні відбувся вечір оттавської української громади на підтримку Алекса Кіндія у його виборчій кампанії за мандат члена федерального парламенту Канади.
Ми з дружиною також пішли на цей вечір. Для збирання коштів на передвиборчу кампанію я взяв дві з кращих картин, що їх надіслав мені брат-художник, і на вечорі їх розіграли на аукціоні, а виручені гроші передали у Фонд Кіндія. Кіндій активніше, ніж будь-хто інший з парламентарів Канади, допомагав посольству і намагався допомогти Україні. Проте його передвиборча позиція була вельми складна.
Він належав до консервативної партії і на попередніх виборах здобув парламентський мандат як її член. Потім, уже працюючи в парламенті, розійшовся з політикою керівництва і вийшов з партії.
Тут слід сказати, що канадська політична система ефективно діє завдяки жорсткій дисципліні в партіях. У парламенті перед голосуванням законопроекту відбуваються збори партійної фракції і на них ухвалюють рішення, як голосувати. Якщо член парламенту проголосує інакше, його виключають з партії. Свій термін у парламенті він добуде, але більше такі люди майже ніколи не проходять до парламенту.
Кіндій, ясна річ, добре це знав, як знав і виборчий закон. Але наскільки я розумію, стратегія його планів будувалася на іншому.
Консервативна партія на чолі з Браяном Малруні поступово втрачала популярність у народі. Враховуючи цю тенденцію, Кіндій вважав, що в наступних виборах консервативна партія програє. А отже, варто відокремити себе від неї, щоб звільнитися від негативної тіні партії. Далі виникало два ускладнення. Перше: так званий незалежний кандидат практично ніколи не стає членом парламенту. Друге: швидкий перехід до іншої партії (у даному разі ліберальної) не викликає симпатій у виборців. Що робити?
Забігаючи наперед, скажу: Кіндій вибори програв. Що стало основною причиною, не знаю. Може, йому слід було рішучіше піти на зближення з ліберальною партією? Зараз мені це здається можливим. Але чотири роки тому я не міг запропонувати це Кіндію, бо перехід від однієї партії до іншої внутрішньо засуджував.