Після їхньої відповіді в тому дусі, що, мовляв, є чимало політично неосвічених поляків, як, либонь, і українців (о, так, і українців!), які пишуть бозна-що. Я мав задоволення поставити єхидне запитання: «А що, редактор газети також політично неосвічена людина?»
Слава Богу, що справу маєш з досвідченими політиками, бо далі розмова легко перейшла в конструктивне русло спільного погашення суперечності з приводу минулого. Погодилися на тому, що і поляки, і українці мусять думати передусім про майбутнє наших країн.
Пан Алан Гратіас привернув увагу конструктивними пропозиціями в галузі сільського господарства. Він запропонував розробити чотири програми співпраці з Україною: створити інфраструктури контролю за якістю зерна та його сертифікацію на рівні світових стандартів; комп’ютеризувати інфраструктури контролю за мінеральними добривами, пестицидами та якістю ґрунтів; співробітничати в галузі лісництва і створення тваринницької ферми канадського зразка.
Це були цікаві пропозиції, і посольство передало їх до Києва людям, що ближче стоять до цих проблем і можуть поцінувати з огляду українських конкретних потреб і можливостей.
Наступного дня мав тривалу розмову з головою Світового конгресу вільних українців (СКВУ) Юрієм Шимком. СКВУ готувався до з’їзду. На з’їзді слід було змінити назву, бо тепер уже вільними стали українці і в Україні. Необхідно було переосмислити мету і завдання СКВУ в нових політичних умовах, що склалися після дезінтеграції СРСР і створення незалежної України. Шимко хотів скласти з себе повноваження президента і питав мою думку про кандидатів на його місце — пана Ципівника і пана Скрипника. Я був схвальної думки про обох. Обидва — високоосвічені люди, спроможні гідно представляти українство у взаєминах з урядами країн поселення.
Друге питання, що було об’єктом нашого обміну думок, полягало в тому, як примусити уряд Росії офіційно визнати скоєння Росією злочину проти України.
Німці визнали скоєння злочину проти євреїв і сплатили Ізраїлю 76 млрд. американських доларів. Уряд західної (демократичної) частини Німеччини визнав, що Західна Німеччина як спадкоємиця гітлерівської Німеччини має нести відповідальність за скоєні нею злочини, тому держава взяла на себе обов’язок спокутувати провину. Для морального очищення ФРН визнала провину своєї держави-попередниці й засудила її злочини, а відтак взяла на себе обов’язок матеріальної компенсації.
Держави Ізраїль до 1947 року не існувало. Німці мордували євреїв — громадян різних держав. Ті, що залишилися в живих, в основному проживають у тих державах, де жили й до війни. Отже, західнонімецький уряд визнав уряд нової держави Ізраїлю за спадкоємця страждань євреїв різних країн поселення більше з гуманітарних міркувань, аніж із правових.
Східна Німеччина не визнала себе спадкоємицею гітлерівської Німеччини (хоча злочини Другої світової війни коїли німці і зі Східної Німеччини) і тим самим звільнила себе від обов’язку матеріальної компенсації жертв (та їхніх законних спадкоємців) за репресії, що їх коїли і її громадяни.
Прем’єр Японії визнав злочини Японії проти інших народів, засудив їх і попросив пробачення. Президент Росії також має визнати злочини Росії проти українського народу, попросити пробачення і запропонувати матеріальну компенсацію. Адже нинішня Росія не заперечує, що вона спадкоємиця Радянського Союзу.
Та оскільки США і «велика сімка» підтримують Росію, а не 15 нових незалежних держав, уряд України також не піде на відкриту вимогу до уряду Росії про визнання злочинів Росії проти України. Отже, хто готовий тиснути? Діаспорні організації та національно-демократичні організації в Україні. Які способи тиску вони мають? Невеличкі наклади діаспорних газет. Президенти інших держав не читають тих газет, отже, їхній вплив поза межами самих українських патріотичних середовищ мінімальний. Таким чином натиснути на російський уряд у нас немає жодних можливостей. Навіть коли б і була можливість тиску на російський уряд, все одно у нас обмаль шансів чогось добитися від Москви, бо в Москві панує не готовність покаятися за злочини імперії, а відновити імперію в попередніх кордонах. Причому багато хто з московських політиків це готовий робити способом скоєння нових злочинів проти українського й інших народів. Час спокути для Росії ще не настав. Він настане в час другої стадії розвалу Російської імперії, коли Федерація розвалиться на чотири — п’ять десятків нових незалежних держав. Це відбудеться на шляху демократизації Російської Федерації. Тож Захід дуже мудро чинить, що всіляко підтримує процеси демократизації в Росії. Для світу це справді не менш важливо, ніж збереження Україною своєї незалежності. Тому патріоти України повинні підтримувати демократизацію Російської Федерації й національно-демократичні сили в автономних республіках, краях і областях як потенційних руйнівників цієї міні-Російської імперії.