Обсяг і наповненість кожного напряму можуть бути більші чи менші — все залежить від нашої активності і наших успіхів. Ми розгортатимемо свою діяльність не в порожньому просторі. Розширення сфери присутності України в Канаді відбуватиметься через подолання сфер впливу Росії. Ви ж знаєте, що російський уряд дав настанову всім своїм закордонним представництвам чинити все можливе, аби не допустити Україну до міжнародних організацій і звузити її вихід на міжнародну арену. Намір цілком зрозумілий: імперські кола Москви мріють про відновлення імперії. Що ширше Україна ввійде в систему міжнародних зв’язків, то важче її ізолювати і підкорити своїй волі. Тому московські шовіністи намагаються утримати Україну в стані міжнародної ізоляції або, точніше кажучи, в стані невідомості для світу, аби Україна залишилася один на один з Москвою. Відповідно до цього російське посольство в Канаді і прямо через свій дипломатичний штат, і через мережу старої промосковської агентури намагатиметься нейтралізувати нашу активність. Це йому не вдасться, якщо ми з вами будемо співпрацювати».
Потім я запросив Родіонова викласти мою концепцію створення (відповідно до напрямів посольської діяльності) окремих груп українських фахівців для співпраці. Він зробив це із задоволенням і доволі добре.
Президії КУКу ідея в цілому сподобалася, і після недовгої дискусії всі погодилися, що така співпраця можлива і була б корисна.
Перейшли до обговорення фінансової допомоги Україні на створення посольства.
У цій справі перші перетрактації відбулися в Києві в січні 1992 року під час відвідин Києва президентом КУКу паном Ципівником, коли він зустрівся з міністром закордонних справ України Зленком. Пан Зленко висловив бажання, щоб КУК узяв на себе координацію збирання фондів. У березні МЗС України видало письмове доручення пану Е. Гуцуляку вирішувати всі організаційні питання у справі сприяння заснуванню українського посольства в Канаді.
Голова КУКівського комітету збирання фондів для відкриття українського посольства в Канаді Ігор Брода передав мені звернення до організацій КУКу та української спільноти в Канаді від 8 травня 1992 року і повідомив, що досі надійшло близько сімдесяти тисяч доларів, а будинок на вулиці Меткаф в Оттаві коштує 615 000 доларів. Напевне, з приїздом посла грошових надходжень буде більше.
Обговорюючи питання про українські організації-учасниці співпраці, мене запитали про ставлення до українських канадських комуністів.
Моє ставлення до них таке: я вважаю, що комуністи були агентурою московського імперіалізму, виправдовували геноцид українського народу, діяли супроти націоналістичних сил у Канаді у згоді з московською агентурою і таким чином стали співучасниками злочину проти українського народу. У діях багатьох із них можна знайти склад міжнародного злочину. Це мій погляд на їхнє минуле.
Та погляньмо на теперішнє. Чи канадські українські комуністи скоїли більший злочин проти України, ніж українські комуністи в Україні, зокрема ті, які служили у внутрішніх військах і КДБ? Ясна річ, що ні. Українські кадебісти самі виловлювали націоналістів, самі судили, розстрілювали, запроторювали до Сибіру. Канадські цього не коїли.
1990 року ми, українські патріоти, що були обрані депутатами Верховної Ради України, опинилися в одній залі з тими, хто нас судив і катував. Ми не підняли на них руку, ми пробачили їм і стали спільно працювати над законами. Зрозуміло, при формулюванні законів ми тягнули в різні боки. Проте це співпраця. Ми добивалися різних цілей, але все-таки співпрацювали. Не з любові до комуністів ми пробачили нашим катам, а з любові до України та найвищого прагнення до незалежності. Якби ми взялися зводити між собою порахунки, вороги роздавили б нас, і ми б не створили незалежної України. Тільки прощення ворогів наших і примирення націоналістів з комуністами (примирення фізичне, а не ідейне) дало можливість ухвалити Акт про незалежність України і в референдумі 1 грудня 1991 року підняти відсоток «за» до 92. Тож якщо ми в Україні задля спільного добра зуміли пробачити більших злочинців, аніж ваші комуністи, то невже ви не зможете їх пробачити задля спільного зміцнення молодої і кволої ще Української держави? Треба перервати довгий ланцюг давніх ворожих взаємин і великодушно простягнути руку примирення для початку нових взаємин.
Примирення з давніми ворогами — не безхребетна безпринципність. Навпаки, воно передбачає принциповість вищого порядку: хто за зміцнення незалежності України, той наш, незалежно від біографії, хто проти незалежності України, той не наш і ми поборюватимемо його незалежно від його колишньої діяльності. Тож ставлення до ТОУК має визначитися тепер його ставленням до української незалежності: допомагатиме ТОУК Україні — він наш, не допомагатиме і дивитиметься в бік Москви — поборюйте його. Якщо він хоче йти на зближення з КУКом, ідіть йому назустріч.