За німцями пішли французи. Тепер і в їхніх урядах обдумують способи захисту від напливу емігрантів.
Справді, кому потрібна галайстра, що відмовилася від своєї батьківщини і ладна їхати будь-куди, аби дістати шматок хліба, чарку вина та цигарку. Це та наволоч, яка, приїхавши до чужої країни, породжує сотні нових складних проблем, що їх годі й розв’язати. Вони посилаються на загальну декларацію прав людини, вивчили адреси міжнародних організацій у захисті прав людини і нічого не хочуть знати про почуття місцевого європейського населення, яке невтомною працею й ощадливістю впродовж століть ішло до нинішнього розквіту й достатку. І та галайстра не просить скромно допомогти — вона вимагає поділитися з нею національним надбанням!..
* * *
23 вересня відбувся вечір української класичної музики. З Києва прибули відомі співаки й музиканти: композитор Микола Скорик, баритон Валерій Бурмистер, скрипаль Богдан Каськів, віолончеліст Юрій Ланюк і пані Анна Климашівська.
Посольство запросило на концерт оттавських дипломатів, прийшло багато українців та інших оттавських шанувальників музики.
Канадці більше знайомі з українським народним ужитковим мистецтвом — піснею, танцем, гаптуванням тощо. З класичною музикою вони менше знайомі. Йдучи на концерт, ми з дружиною дещо потерпали: чи вдасться концерт? Як сприйме українську музику меломанська публіка Оттави? Ми тепер уже державна нація і активно творимо політичну культуру, а чи маємо і яку маємо культуру музичну?
Слава Богу, концерт був успішний, публіка сприйняла українських музикантів, приємні звуки наповнили серця слухачів, і вони були задоволені. Я привітав артистів з успіхом на оттавській сцені, щиро подякував і запросив на гостину до посольства.
* * *
Звістку про мою відставку в посольстві сприйняли по-різному. Одні зітхнули з полегкістю: тепер у неформальному спілкуванні можна буде повернутися до любої для їхніх вух російської мови, заснувати профспілку для перекачування державних коштів для власних потреб, можливо, новий посол (Іван Батюк) дозволить їм іще щось. Інші засумували, бо припускали, що новий посол відмовить їм у продовженні статусу тимчасових працівників, а робота їм подобалася, хоча давала й незначний за канадськими мірками заробіток.
По-іншому відреагував Шандрук. Він також вирішив повертатися в Україну. Я пропонував йому не пов’язувати своє рішення з моїм, але він сказав: «Я погодився на вашу пропозицію обійняти посаду першого секретаря з питань науки і технології посольства України в Канаді, а згодом — виконувати обов’язки радника з питань економіки та торгівлі посольства виключно для того, щоб допомогти вам втілювати в життя незалежну зовнішню політику нашої молодої держави. З вашою відставкою це стає для мене тут, у Канаді, неможливим, і я прошу поінформувати Міністерство закордонних справ України про моє бажання залишити посаду в посольстві і разом з вами повернутися в Україну.»
— Пане Олександре, коли б для мене існувала тільки проблема боротьби з бюрократизмом нашого МЗС, я міг би продовжувати її ще довго-довго. Проте є інше поле діяльності, значно ширше й важливіше — політична боротьба в Україні супроти ворогів державності за розширення впливу наших націоналістично-реформаторських сил.
— Пане посол, ми обидва члени Республіканської партії. Республіканці мусять активізувати діяльність супроти антидержавницьких елементів. Я впевнений, що в Україні наші зусилля будуть використані раціональніше, аніж коли ми тут, у Канаді, боротимемося з брежнівцями в нашому МЗС.
— Мені надзвичайно приємно бачити такий високий рівень патріотизму. Ви готові покинути роботу в посольстві, таку вигідну для особистої кар’єри, задля спільної справи — це мене захоплює!
— Я від самого початку постановив, що в посольстві буду разом з вами і не довше, ніж ви.
— Дякую за відданість. У безкорисливому варіанті вона тепер зустрічається надзвичайно рідко. Тим дорожча вона і варта щирої дяки. Коли б ви залишилися, я не дорікнув би вам жодним словом, але якщо вже вирішили їхати, то будемо разом мобілізовувати діаспору на допомогу демократичним силам у виборах.
Після цієї розмови я почав особливо настирливо телефонувати до МЗС і домагатися швидше направити до посольства нових співробітників.