* * *
23 жовтня зустрічався з директором Директорату стратегічного аналізу міністерства оборони Канади паном Романом Якубівим. Він збирався їхати до Будапешта на міжнародну конференцію про зміну геополітичної обстановки в Центральній і Східній Європі. Цій конференції в канадському ДЗСМТ надавали великого значення, а Якубів, у свою чергу, хотів так підготуватися, щоб найрезультативніше використати її для захисту українських інтересів. Наша зустріч і мала б йому в цьому допомогти.
На мій погляд, важливо було переконати Захід, що, по-перше, у світі відбувається закономірний процес демократизації, і цей процес охоплює всю територію колишнього Радянського Союзу. По-друге, в умовах демократії імперія неможлива. По-третє, демократизація розвалить Російську Федерацію. По-четверте, Захід мав би допомагати новим державам розвинути й зміцнити свою державність. По-п’яте, оскільки розвал Російської імперії (Російської Федерації) відбувається зсередини, то нічого боятися її ядерного потенціалу, він не буде використаний проти Заходу. Навпаки, ослаблюватиметься в міру занепадання імперії і врешті буде безболісно демонтований. Отже, найважливіше завдання Заходу полягає в тому, щоб добром, угодами та всякими іншими політичними, економічними й моральними стимулами примусити Росію продовжувати демократизацію.
Зустрівся з президентом фірми «Магна Інтернешнел» Франком Стронахом — економістом-теоретиком і філософом. Він на схемах і графіках спростував Марксову теорію капіталу, показав її невідповідність реальному розвитку світової економіки у XX сторіччі. Підтримував демократію, бо вона давала можливість економіку зробити приватною, і хотів взяти участь у приватизації Запорізького автозаводу. Був проти дезінтеграції СРСР, бо, на його погляд, дезінтеграція неминуче призведе до згасання єдиної культури і сприятиме розвитку багатьох культур складових частин єдиної держави СРСР. Пан Стронах ніяк не міг збагнути, що за демократичного ладу примусове нав’язування Україні російської (чи совітської) культури неможливе і що демократизація для нас — це знищення примусової русифікації і поява можливостей для відродження своєї національної культури.
— У вас буде хаос інтересів дрібних народів, — сказав він.
— У нас відкриються можливості для економічного й культурного змагання і розвитку, — відповідав я.
— Ваше змагання обернеться війнами за межу.
— Якщо Росія не буде нацьковувати сусіда проти сусіда, вони мирно проведуть межу на основі етнічного розселення.
У такому дусі тривала вся розмова.
Мені вона показала, що людина (доволі розумна!) формує свій світогляд на основі реальної дійсності свого середовища, своєї країни, своїх умов. І національну проблему в далекій Російській імперії розуміє у дусі канадської багатокультурності. Мабуть, і мене він сприйняв, за аналогією, як найгірший екземпляр квебецького сепаратиста.
26 жовтня я провів в Оттаві, а 27-го в Монреалі.
Увечері зібралося близько 70 осіб бізнесменів та вишуканої публіки Монреаля. Прощальну зустріч організував пан Бієга. На вечорі був також пан Френсис Матіс, посол Канади в Україні.
31 жовтня відбулася прощальна зустріч з оттавською українською громадою.
1 листопада я написав кілька наказів внутріпосольського характеру, поклав відповідальність за посольство на радника-посланника Андрія Веселовського і 2 листопада виїхав до Торонто на конгрес СКВУ.
На конгрес приїхали з України генерал Костянтин Морозов та поет Іван Драч, посол України в Чехо-Словаччині — письменник Роман Лубківський. З країн поселення українців приїхали вельмиповажні люди, що на світовому рівні представляли українців своїх країн.
Світовий конгрес вільних українців уперше зібрався після проголошення України незалежною державою. В часи заснування конгресу Україна була невільна, і протиставлення невільності України вільним умовам життя українців у демократичному світі мало сенс. Тепер і в Україні українці стали вільними, тому в назві світової організації українців слово «вільних» втратило сенс. Цей конгрес мав переглянути концепцію існування й діяльності, а отже, й назву організації.
Я не міг бути до кінця роботи конгресу через виїзд до України, тому зосередив увагу на одному — роль конгресу в парламентських виборах в Україні.