Потім перейшли до обговорення міжпосольських взаємин. Уся кореспонденція з Києва надходить Родіонову на адресу російського посольства. Родіонов користувався їхньою квартирою, меблями і авто. Домовилися, що зарплатню Бєлоногов платитиме Родіонову до 16 червня, поки я не вручу вірчу грамоту генерал-губернаторові Канади і дістану статус Надзвичайного і Повноважного посла України в Канаді. Що ж до іншого майна, то Родіонов користуватиметься ним і далі з огляду на те, що, можливо, воно перейде до нашого посольства в рахунок спадщини, що її візьме наше посольство від російського посольства.
Враження від першої зустрічі послів України і Росії було краще, ніж ми сподівалися. Перед зустріччю мені зображали Бєлоногова як затятого шовініста і відкритого ворога України, а Бєлоногову, в свою чергу, зобразили мене як лютого націоналіста. Тим часом Бєлоногов виявився людиною лагідної вдачі і, принаймні в поведінці, не показував шовіністичної пихи.
За рішенням КУКу в Оттаві було засноване прес-бюро для допомоги українському посольству. Директором призначили Андрія Глуховецького. Окрім нього, в бюро працювала його дружина пані Оксана Ковальчук.
З Андрієм Глуховецьким я познайомився 1991 року, коли він супроводжував мене по урядових кабінетах. Тепер мав приємність ввійти в ближчі стосунки з цим милим подружжям. Офіс прес-бюро складався з двох невеличких кімнат і необхідної техніки, був розташований на восьмому поверсі хмарочосу в центрі міста неподалік від майбутнього посольства.
Найперше, про що я домовився з Глуховецьким, це переадресування київської кореспонденції з російського посольства на адресу його прес-бюро. Жодної Гарантії конфіденційності нашої кореспонденції в прес-бюро Глуховецького не було, але принаймні я знав, що справа самостійної України йому не чужа. Практичне переадресування залежало від нашого МЗС, а оскільки там були люди без почуття національної гордості і готові були й далі користуватися послугами Росії, то довелося писати й говорити не менше десятка разів, доки переадресували спочатку на Глуховецького, а потім на адресу власного посольства. Проте випадки надходження нашої кореспонденції на адресу російського посольства траплялися ще й улітку наступного року.
Доктор Богдан Гаврилишин, цей геній менеджменту, якого знають ділові кола у всіх країнах світу, з’явився в Україні відразу після виборів 1990 року. На його пропозицію при президії Верховної Ради України була створена Дорадча рада з фахівців найвищого рівня багатьох країн світу для допомоги в демократизації України, трансформації нашої політичної та економічної систем.
Десь тоді ж я познайомився з ним у Верховній Раді, потім чув його виступ на семінарі, на прес-конференції. Він добре розумів, що нашій провідній верстві бракує знань для демократизації суспільства та приватизації економіки, і своїми мудрими порадами хотів прискорити ці зміни.
Щирий українець, він усією душею бажав Україні добра і намагався використати свої знайомства з найвпливовішими особистостями багатьох країн світу для політичної й економічної допомоги Україні.
До Оттави він прилетів 2 червня і на 3 червня домовився про нашу зустріч з паном Мазанковським, віце-прем’єром та міністром фінансів канадського уряду.
Мазанковський зустрів нас доволі привітно і дав зрозуміти, що він також українець. Я виклав йому своє незадоволення тим, що західні держави, в т.ч. й Канада, визнали одну Росію за спадкоємницю СРСР і це породило в російських шовіністів надію на підтримку Заходом їхнього намагання відродити імперію. Невже Канаді потрібне відродження Російської імперії?
Гаврилишин, розвиваючи цю тезу, сказав, що така політика призводить до активізації проімперських елементів в Україні і потенційно може порушити стабільність в Українській державі. Він, Гаврилишин, розповість це в Швейцарії, куди днями їде, і розішле у цій справі лист до учасників Мюнхенської наради «великої сімки» 6–7 липня 1992 року.
Мазанковський пояснив, що Канада діє у згоді з країнами «великої сімки». Країни «великої сімки», розглядаючи геополітичну ситуацію після розвалу СРСР, постановили не допустити збільшення клубу ядерних держав, отже, на місці одного ядерного СРСР не може з’явитися чотири ядерні держави.
Я влучно вплів у розмову зауваження, що, між іншим, у плані історичному український національно-визвольний рух, а не Захід, виявлявся правим. Коли ми сиділи у в’язницях, американці продали брежнєвському КДБ 5000 мікропідслуховувачів і забезпечили МВС величезною партією ручних кайданів. Коли імперія почала тріщати, Захід став на бік Горбачова, а не на бік національно-визвольних сил України, Прибалтики та інших поневолених народів. Проте перемогли ми, а не Горбачов.