9 червня у присутності Родіонова, Кучера і Глуховецького відбулася зустріч з президентом КУКу доктором Ципівником. Пан Ципівник — досвідчений політик, інтелігентна людина — користується значним авторитетом у канадських урядових колах.
Крім проблем організаційного й побутового характеру, я хотів почути думку президента КУКу, чому західні політики не поспішають розширювати взаємини з новими державами, натомість їхні симпатії до Росії, як мені здається, ніскільки не зменшилися. Більше того, з розмов останнього часу з деякими членами парламенту складається враження, що вони не особливо раді дезінтеграції СРСР.
Реконструктори посольського будинку.
Відкриття пам’ятника Івану Франку в канадському містечку Латин.
Генерал-губернатор Канади Роман Гнатишин та посол України Левко Лук’яненко в день вручення вірчої грамоти. Оттава, 1992 р.
— Пане Лук’яненку, — сказав президент, — західні, чи, конкретніше, канадські політики, не такі ідеалісти, як ви. Для вас ідея світобудови, суспільного прогресу людства, звільнення поневолених націй від колоніальної залежності, розвал Російської імперії і побудова самостійної України — величезні цінності. Ви готові були за цю ідею сидіти у в’язницях і навіть померти. Ніяких таких почуттів немає в душах західних політиків, і правлять ними прості особисті інтереси, можна сказати, конторсько-бюрократичної природи. Елементарна річ: зручніше вести справу з одним центром, аніж з п’ятнадцятьма, той один центр відомо де знаходиться, відомо, як він поводиться і що від нього можна чекати, а тепер шукай на карті чотирнадцять невідомих досі столиць, вивчай, хто там є хто і з ким варто, а з ким не варто говорити, помножуй делегації, помножуй папери, розширюй інформаційну мережу, вивчай їхні мови і т.ін. і т.п. Одне слово, зайвий клопіт. Навіщо він службовцеві, який постійно думає про те, як організувати дозвілля останніх днів тижня, а не як ощасливити людство розширенням свободи та зміцненням справедливості поміж людьми?..
— Проте в канадському суспільстві все-таки значно більше справедливості, аніж у колишніх комуністичних країнах.
— Відносної справедливості. Її підтримують бюрократи, працюючи п’ять робочих днів, та невелика каста політиків з ненормованим робочим днем.
— І політики, і бюрократи — всі канадські громадяни користуються демократичними правами і свободами. Це такі духовні цінності, яких не мала, не розуміла і не хотіла Росія. Навпаки, вона завжди їх душила, куди дотягувалася її рука. Як же можна високо поціновувати і захищати ці ідеали в своїй країні і в той же час підтримувати Москву, що постійно загрожує ідеалам свободи?
— Захід, — мовив доктор Ципівник, — боїться Москви.
— З якої речі?
— Боїться, бо він розсудливий, і йому не властива постановка ірраціональних цілей. Захід добре живе і не звик до екстремальних умов життя та екстремальних рішень, а Росія має зовсім інший дух. Задля якоїсь ірраціональної мети вона готова вбити десятки мільйонів своїх громадян і сотні мільйонів чужих. Захід не хоче, він внутрішньо, психологічно не готовий до такої гри.
* * *
Якось Родіонов познайомив мене з такою специфічною формою звітності, як записи під назвою «Із щоденника…» — далі йшла назва того, про чию діяльність ішла мова. Ця форма листування доволі зручна і для посольства, і для МЗС, бо дає можливість інформувати про події в Канаді, звітувати перед МЗС про пророблену роботу і вносити пропозиції, хоча не має нічого спільного з товстим зошитом щоденних записів, як звичайно люди розуміють слово «щоденник». Уже з першого тижня перебування в Канаді я зрозумів, що сам не встигну писати ці інформації-звіти, і став брати на свої зустрічі Родіонова або Кучера, які й писали замітки «Із щоденника посла Лук’яненка». На початку я уважно ставився до їхніх чернеток і часто їх виправляв, але з часом засвоїв цю форму листування, Родіонов вловив мій стиль політичного мислення — і справа пішла краще. 10 червня я підписав шість документів нашому міністрові панові Зленку.
10 червня познайомився з професором Оттавського університету Ярославом Рудницьким, славнозвісним мовознавцем. Коли стало можливим їхати в Україну, він негайно подався туди, аби своїми очима подивитися на неї і дізнатися, чим він, літній чоловік, може прислужитися Україні.