Я вирішив відкрити консульську діяльність і наказав підготувати відповідні ноти до Департаменту закордонних справ і міжнародної торгівлі.
З 15 червня перший секретар з консульських справ Євген Кучер започаткував роботу консульського відділу українського посольства в Канаді. Ми повідомили адресу до МЗС і просили всю кореспонденцію направляти в наше консульство.
З російського посольства на квартиру Родіонова перевезли архів, і Родіонов перейшов працювати до кімнати нашого консульського відділу. З’явилося робоче місце для двох дипломатів. Тут легше було налагодити нормальний робочий ритм і підтримувати дисципліну праці.
Тривала підготовка до вручення вірчої грамоти генерал-губернаторові Канади та до офіційного дипломатичного прийому з цієї нагоди. Перший захід був запланований на 16, а другий на 17 червня.
Мені необхідно було написати промову для виголошення на прийомі, а на 17 червня 1992 р. підготуватися до прес-конференції (прес-реліз та матеріали про Україну для журналістів) та підібрати формальний костюм (туксидо) з лаковими черевиками.
Підготовку дипломатичного прийому я доручив Родіонову. Юлія Войчишина організувала групу жінок, що мали взяти на себе всю куховарську сторону справи. Я виписав Родіонову чек на 1000 доларів для купівлі вина та всього необхідного. Я ще не зовсім адаптувався до канадських цін, і ця сума здалася мені фантастичною, але Родіонов переконав мене, що вона зовсім невелика для такої справи, як дипломатичний прийом близько трьохсот осіб з політичного й підприємницького світу Канади. Зрештою, середній заробіток по Канаді становив близько 3000 доларів на місяць.
Чутки про підготовку до прийому дійшли до штаб-квартири КУКу у Вінніпезі, причому, як завжди в таких випадках, у спотвореному вигляді: немовби цей захід коштуватиме кільканадцять тисяч доларів. І тоді виконавчий директор КУКу Василь Вербенюк 10 червня надіслав А. Глуховецькому меморандум, у якому вимагав термінового і докладного звіту про витрати на посольство.
Глуховецький підготував докладний звіт, направив його Вербенюку і передав мені копії меморандуму та звіту. Меморандум забороняв Глуховецькому робити будь-які витрати на посольство без попереднього схвалення керівництвом КУКу. Оскільки меморандум вимагав висвітлення бюджету посольства, то Глуховецький написав не тільки про вартість готелів, телефонних розмов та інші витрати, але й, наприклад, таке: «Посольство України очікує 40 000 американських доларів від Міністерства закордонних справ, які будуть внесені на його рахунок у Канадському імперському комерційному банку».
Я зовсім не збирався виставляти напоказ внутрішні взаємини в посольстві та між посольством і Києвом, тому інформація Глуховецького мене обурила.
Наступного дня, 11 червня, навздогін до меморандуму Вербенюка президент КУКу пан Ципівник надіслав свій (ясна річ, написаний тим же Вербенюком) меморандум такого змісту:
«Мені стало відомо, що доктор Юлія Войчишина без попередніх консультацій чи схвалення керівництвом Конгресу українців Канади організувала дипломатичний прийом з вином, який буде проведений 17 червня, і запросила на нього понад двісті учасників. КУК погодився збирати фонди для того, щоб утримувати українське посольство в Оттаві впродовж одного року. Бюро КУКу не ухвалювало дипломатичного прийому з вином, отже, організатори цього заходу нестимуть повну фінансову відповідальність за всі витрати, включаючи відшкодування витрат Інформаційного бюро КУКу, пов’язаних з цією подією. Будь-які витрати на оплату дипломатичного прийому не матимуть жодного зв’язку з бюро КУКу чи його філіями, І ВОНИ не будуть організаторами чи спонсорами згаданого заходу. Як службовцям Конгресу українців Канади вам належить доповідати виконавчому директорові КУКу пану Василеві Вербенюку про будь-яку діяльність, що стосується українського посольства, для схвалення бюро КУКу. У п’ятницю 12 червня бюро КУКу проведе телеконференцію, до участі в якій вас запрошуємо. Будь ласка, повідомте ваш номер телефону, через який можна буде з вами зв’язатися в цей час. Просив би вас переслати копію цього меморандуму доктору Юлії Войчишиній для інформації».
І меморандум Вербенюка, і меморандум Ципівника означали одне й те ж: спробу підпорядкувати собі посла. Наприклад, факсолист КУКу від 21.09.1992 р. про гроші мав назву: «Українське посольство в Канаді під адміністративним управлінням Конгресу українців Канади».
12 червня відбулася телефонна розмова з Вербенюком. Почав він розмову зі слів «ваша екселенціє», але далі наполягав на тому, щоб я подав бюджет посольства на затвердження і розписав кожну окрему суму, яку маю намір використати.