Я не міг піти на таке приниження. Я загалом не припускав, щоб бюджет посольства знала якась канадська організація, тому поспитав Вербенюка, чиї гроші на рахунку Фонду посольства України: Вербенюка, бюро КУКу чи людей, котрі внесли свої кошти? Якщо це гроші людей, зібрані для посольства, то чому Вербенюк думає, що він має більше право розпоряджатися ними, ніж посол?
Вербенюк був розлючений моїм замахом на гроші Фонду, але закінчили розмову ми доволі чемними словами. Напевне, він подумав сам собі: «Нічого, нічого, ти, посоле, грошей не маєш, і ми тебе зламаємо!».
А я подумав: «Пане Вербенюк! Ви можете хоч луснути, але я робитиму те, що хочу, а не ге, що ви б хотіли. І гроші це не ваші. І дякувати вам я не буду. Мене знають люди, і я можу спертися на них».
* * *
Наступні кілька днів були заповнені зустрічами з Романом Ващуком з МЗС Канади, Миколою Свитухою, який пропрацював два десятки років в МЗС, знав добре економіку і був одним з кращих українських публіцистів.
Відвідав професора Оттавського університету Богдана Боцюрківа, одного з найдосвідченіших політологів. Познайомився з Ігорем Бардиним, директором юридичної фірми в Торонто, головою організаційного комітету скликання Світового конгресу українських правників у Києві в жовтні 1992 року. Провів зустріч з дирекцією Феодосійського суднобудівного заводу. Знову зустрівся з Оксаною Башук-Гепборн. Ця щира українка мала найширші знайомства в оттавських урядових колах і готова була вводити мене і моїх дипломатів у ці кола.
Якраз очікувався приїзд Президента Росії Б. Єльцина до Канади, і я надіслав ноту російському послові Бєлоногову з проханням посприяти мені зустрітися з Єльциним. Єльцин, одначе, мене не прийняв, пославшись на перевантаженість графіка зустрічей.
На 15 червня було заплановане святкування 100-річчя поселення українців у Канаді та 400-річчя міста Монреаля. Я отримав запрошення від генерал-губернатора взяти участь у святкуванні. Українська громада Монреаля поселила нас у люксовому готелі, підкреслюючи важливість персони українського посла. Святкування відбулося у величезній круглій залі. За командою церемоніймейстера прозвучали гімни України й Канади, наповнивши урочистими звуками височенне склепіння зали. Генерал-губернатор Р. Гнатишин і я посадили чотири символічних дерева і виступили з урочистими промовами.
Після обіду відбувся великий концерт, і я виступив з промовою. У промові наголосив, що процес розбудови держави ще далеко не завершився, бо Україна не створила свого економічного простору, не організувала своїх кордонів і не захищає свій інформаційний простір, через що наражається на активну підривну діяльність російських проімперських сил. Ці сили не відмовилися від реваншу, від надії реставрувати Російську імперію. Тому для українців дуже важливо не тільки самим дбати про швидке зміцнення, але й прихиляти інші свободолюбиві народи на свій бік. Сподіваюся, що у змаганні українських самостійницьких сил з проімперськими силами Москви демократична Канада буде з нами.
Після концерту і виступів підійшов Родіонов і, ледве стримуючи роздратованість, сказав:
— Пане посол, у Монреалі є велике російське консульство і, без сумніву, хтось із нього був присутній на цьому вечорі. Не сумніваюсь, що ваша гостра антиросійська позиція буде повідомлена Москві, і вона неодмінно спрямує ноту протесту. Москва миттєво реагує на подібні виступи. З такою позицією ви довго не втримаєтеся на посаді.
— Пане раднику, по-перше, я загалом не тримаюсь за посаду; по-друге, побачите: ніякої ноти не буде, бо часи змінилися. Посилаючи мене послом, і Президент, і міністр Зленко дуже добре знали, яких виступів можна від мене чекати. Якщо вони послали мене таким, яким я є, то це означає, що характер моїх виступів відповідає теперішній політичній лінії Української держави. Прошу вас враховувати це. По-третє, коли б справді російський посол надіслав ноту, я навіть був би радий, бо мав би добру зачіпку, щоб пред’явити справжні звинувачення супроти московської антиукраїнської політики. І, пане Родіонов, ще одне: я не говорив про весь російський уряд і про весь російський народ. Я говорив про шовіністичні проімперські сили. Бєлоногов не може заперечувати, що вони є. Бєлоногов не може їх захищати, бо це означало б зарахувати себе (і уряд) до них, а офіційна лінія уряду інша. Отже, будьте спокійні — ноти з протестом не буде.