На тому розмова припинилася.
О 10-й годині ранку до готелю «Мінто плейс» під’їхало авто з почту генерал-губернатора, і в супроводі високого урядовця я поїхав до його резиденції. У цьому будинку я був рік тому, коли вперше зустрічався з генерал-губернатором. Тепер же мусив пройти всю офіційну церемонію вручення вірчої грамоти Голові Канадської держави про визнання мене за Надзвичайного і Повноважного посла України в Канаді. Канада зберігає свої старовинні звичаї і проробляє ритуали, які з практичної точки зору нібито не мають сенсу. Проте вони пов’язують теперішню дійсність із минулою історією, зміцнюють почуття прив’язаності людей до землі і роблять з них свідомих патріотів, які пишаються своєю країною і захищають її незалежність. Російські імперіалісти знали силу національних ритуалів для консолідації нації, тому впродовж трьох сторіч викорінювали наші військові й політичні традиції та ритуали. Без національних традицій і ритуалів людину легше перетворити на перекотиполе, забрати з рідної землі і направити кудись геть до Сибіру служити російським інтересам. О, як багато українців через незнання героїчної страдницької історії свого народу, через відрив від традицій і ритуалів повіялися шукати щастя в далекі й ворожі краї!
Родіонов привіз Кучера, мою і свою дружин до губернаторського палацу. Їх завели до зали і посадили на стільцях, що стояли праворуч від входу. Відповідно до протоколу я пішов навпростець через велику залу з чудовим паркетом світлого кольору. Генерал-губернатор сидів у кріслі біля стіни. Метрів п’ять від нього було паркетне красиве коло. Ступивши на середину кола, я виструнчився. Генерал-губернатор устав з крісла, також виструнчився і спрямував на мене ледь усміхнене обличчя з проникливим доброзичливим поглядом.
Свою вірчу грамоту я вклав до палітурок, що були чудовим витвором мистецтва, який передали мені із Західної України (шкода, що не зберігся запис, хто їх виготовив і передав, і я неспроможний зараз назвати імені щирої душі та подякувати їй привселюдно). Палітурки були зроблені зі світло-коричневої тонкої шкіри, оздоблені красивими орнаментальними візерунками. Вірчу грамоту я прочитав рівним урочистим голосом і подав її генерал-губернатору. Він ступив два кроки вперед і прочитав документ про визнання мене Надзвичайним і Повноважним послом України в Канаді.
Біля правої стіни вишикувалися радник-посланник О. Родіонов, його дружина і перший секретар з консульських справ Є. Кучер. Я представив цей невеличкий склад українського посольства генерал-губернаторові. Відбувся обмін кількома фразами ввічливості представника міністерства закордонних справ Канади та канцелярії Гнатишина, і гості почали виходити із зали. Мене пан Гнатишин запросив для короткої бесіди віч-на-віч. Насправді ж бесіда відбулася в присутності представника МЗС Канади й пані Оксани Смеречук, секретарки Гнатишина. Розмова тривала близько години. Гнатишин згадав нашу зустріч минулого року, а я доволі докладно змалював становище в Україні, українсько-російські взаємини та наші сподівання на прихильне ставлення Канади до України при обговоренні східноєвропейських проблем на різних міжнародних форумах.
Канадська політична система така, що посадник англійської королеви в Канаді, тобто генерал-губернатор (якого призначає на чотири роки прем’єр-міністр Канади), не має великого впливу на формування політики уряду, але мені хотілося подати йому як одному з провідних політиків Канади максимум інформації про Україну. Пан Гнатишин добре ставиться до України, і наша бесіда пройшла в найкращому дусі.
В обід ми вирушили до Монреаля. Мене поселили в готелі «Меридіан», потім поїхали на концерт з виступами у просторій залі. Мою промову сприйняли з величезним ентузіазмом. У привітальних виступах з нагоди вручення вірчої грамоти монреальці обіцяли допомогу і співпрацю з посольством. Я познайомився з головою провінційного КУКу Кульбою, адвокатом О. Бієгою, віце-президентом Монреальського банку Тарасом Дідусем, подружжям Мельників та іншими добрими людьми.
Після бучного й радісного вечора пан Мельник запросив до мого готельного номера невеликий гурт української інтелігенції на розмову у вужчому колі. Я виклав свою концепцію діяльності українського посольства, співпраці з українцями Канади і просив допомогти створити посольство.
Для проведення дипломатичного прийому член парламенту А. Кіндій надав безплатно велику залу в парламентському будинку.