— У Республіканській партії ми зробили підрахунок частки України в загальносоюзному добрі. Вона становить приблизно 32 відсотки. Кабінет міністрів України вважає українську частку в 16,37 відсотка, у всякому разі, він начебто узгодив саме таку цифру з урядом Росії та урядами інших колишніх республік. Цілком ясно, що наш промосковський уряд Фокіна більше прислужився Москві, аніж Україні. За всієї української поступливості і схильності задобрювати ворогів та відкуплятися від них, я ніяк не можу змиритися, щоб частка України була меншою від 25 відсотків. Цифра УРП, либонь, справді трохи завищена, але й з фокінською цифрою погодитися не можна. Це населення України становить 18 відсотків від населення Союзу, а промисловий, сільськогосподарський потенціали, а вже використані запаси корисних копалин для піднесення могутності Союзу, і не кажучи вже про внесок людської праці й розуму — все це піднімає Україну вище й вище, наближаючи до цифри, що її подала УРП. Тільки бажання задобрити Москву та підтримати її могло примусити уряд зупинитися на 16,37 відсотка.
— Думаю, — відповів Гуцуляк, — що українська частка справді не менша від 25 відсотків. Ваш, або, сказати, наш український уряд зробив запит до Москви. Що відповів московський уряд?
— Відповів, що треба створити спільну українсько-російську комісію, яка б вивчила питання і підготувала рішення.
— Гадаєте, Москва щось поверне Україні? Передасть частину майна, що в Канаді?
— Навряд, — відповів я. — Вони не ті люди, щоб діяти за принципом справедливості. Це грабіжницька держава, і вона ніколи нічого загарбаного не повертала.
— Я знаю, — сказав Гуцуляк, — як примусити Москву віддати бодай один будинок в Оттаві для українського посольства.
— Я також обдумав один варіант. Це план захоплення. Послухайте. У російському посольстві працює радник-посланник українського МЗС Олексій Родіонов. Ми визначимо, який будинок задовільнить нас для розміщення в ньому українського посольства і, з другого боку, буде не дуже потрібний російському посольству і, отже, означатиме для нього практично стерпну втрату. І якщо Родіонов пропустить в обраний будинок групу наших людей… Ви зумієте, — звернувся я до Гуцуляка, — знайти групу молодих націоналістів, готових на акт самочинної віндикації?
Гуцуляк:
— Я в захопленні від вашої готовності на рішучі дії. Групу добрих націоналістів я постараюся знайти.
— Коли група разом з членами українського посольства реально заволодіє будинком і забарикадується в ньому, я, як посол України, повідомлю послу Росії в Канаді, що взяв будинок для України в рахунок майбутнього розподілу спадщини СРСР, і тут же запропоную підготувати ще щось для передачі нашому посольству. Само собою зрозуміло, що я негайно повідомлю нашого міністра про початок переходу частки нашої спадщини в Канаді у власність МЗС України. Одночасно з цим я поінформую канадське МЗС і поліцію про перехід відповідного будинку з-під юрисдикції російського посольства під юрисдикцію українського посольства.
— Дуже радий, — збуджено торкнувся моєї руки Гуцуляк, — що ви готові до таких рішучих дій! Я постараюся вам допомогти.
— Одна умова, — сказав я, — росіяни не повинні довідатися про цей план, а через те, що їх багато і вони всюди, то слід тримати язик за зубами.
Гуцуляк був задоволений зустріччю.
Я підійшов до дверей Президента, поклав праву руку на ручку і, опустивши її вниз, із силою штовхнув двері вперед. Коли я вже опинився в кабінеті, з-за великого столу встав Президент, з радісною усмішкою пішов мені назустріч. Усміхаючись, ми потисли один одному руки.
— Сідайте, Левку Григоровичу, — чемно запропонував він, показуючи на крісло побіч невеликого столика, буквою «Т» приставленого до його великого столу.
Я подякував і сів.
— Як справи з тією автомобільною пригодою? Розумієте, я не міг відправити вас до Канади в лютому, бо люди сказали б, що я сховав вас від суду.
— Пане Президенте, я вас цілковито розумію і не маю жодних претензій. Більше того, коли б я почував свою вину, я сам би волів покарати себе, щоб справедливо її спокутувати.
— Мені сказали, що слідство закінчено.
— Так. І я приніс постанову старшого слідчого про припинення слідства і закриття справи за відсутністю в моїх діях складу злочину. Ось копія постанови, — я витягнув з течки аркуш паперу і подав Кравчукові. Він прочитав і сказав:
— Добре. Тепер немає перепон. Коли б не ця пригода, поїхали б до Канади в березні, а так поїдете у травні. Вас дуже приголомшила ця дорожньо-транспортна пригода?