Я продовжував розширювати свої безпосередні контакти. Вони збільшували обсяг роботи, не залишали мені жодного дня для відпочинку, зате вводили в кола нових людей, відкривали нові перспективи.
* * *
У своїх зустрічах я агітував українців їхати до України, аби. відсвяткувати першу річницю незалежності, познайомитися з економічним станом і подумати над започаткуванням спільних канадсько-українських підприємств. Радив своїм знайомим, канадським підприємцям, вкладати капітали в Україні. Закони України про малу і велику приватизацію, про зовнішньоекономічну діяльність, новий Земельний кодекс, що їх Верховна Рада ухвалила у березні 1992 року, давали підставу оптимістично дивитися на можливість українсько-канадських економічних відносин. Я широко використовував ці факти у своїх виступах, зустрічах з дипломатами, політиками, підприємцями (а від МЗС наполегливо вимагав чимшвидше направити Олександра Шандрука для економічної діяльності посольства). І потік людей в Україну щодень збільшувався. У липні я відкрив у «Канадієн імперіал банк оф Комерс» консульський субрахунок і наказав Кучерові регулярно відносити гроші на цей субрахунок. Зрозуміло, що брати гроші із субрахунку мав право тільки я. Посольство складалося тільки з трьох дипломатів. Бухгалтерські обов’язки тимчасово поклав на Кучера. Я побачив, що якщо не вести суворого нагляду, то діяльність консульського відділу можна перетворити на приватне підприємство для особистого збагачення. Від України ми далеко, і тут, власне, від мене залежить, щоб усі прибутки були точно враховані і потрапили на користь України, а не окремим її службовцям.
Я активно продовжував налагоджувати зв’язки з потрібними для України людьми.
Якось Оксана Башук представила мені Ларі Кизя, канадського підприємця, який хотів співпрацювати з Україною.
У нашій розмові пан Кизь підкреслив, що в Канаді недостатньо знають про Україну. Необхідна різноманітна інформація про економіку, транспорт, культуру тощо. З цим важко було не погодитись.
Розділ IV
СВЯТА І БУДНІ ПОСОЛЬСТВА
1 липня — Національний день Канади. Цього року випадало 125-річчя створення Канадської конфедерації. На відзначення знаменної дати запросили королеву Великобританії і організували бучне святкування. Всі посли дістали запрошення від генерал-губернатора на участь в урочистостях.
На парламентському пагорбі спорудили величезну криту сцену. Праворуч і ліворуч розмістили дзеркальні екрани для показу всього, що відбувається на пагорбі і в небі над ним. Ось з’явилися очікувані найвищі постаті Канадської держави. Всі встали. Хто був ближче до проходу, встеленого барвистим килимом, міг бачити королеву і весь почет, хто був далі, той дивився на екран, де все було добре видно. Королева, генерал-губернатор і весь почет усміхалися до людей, відповідали на привітання.
Поряд зі мною сидів посол Болгарії Данєв. Я повернувся до нього і тихо спитав: «Ваша екселенціє, як ви думаєте, навіщо Канаді британська королева?»
— У їхньому парламенті, — відповів він так само тихо, — є велика група парламентарів, яка ставить те ж саме запитання.
Лунали урочисті промови, гриміли гарматні салюти, пролітали літаки над головами. На закінчення відбулося грандіозне шоу.
У нашій дипломатичній діяльності почав виявлятися недолік, який тією чи іншою мірою давався взнаки — інформація з Києва з офіційною позицією українського уряду у важливих міжнародних подіях надходила з чималим запізненням.
Будь-яка міжнародна подія викликає широкий інтерес у політичних колах, і журналісти навперебій прагнуть чимшвидше отримати виклад про точку зору на неї від офіційних представників відповідної держави.
Такою подією був, наприклад, візит Президента України Л. Кравчука до Франції у червні 1992 року. Канадські й американські засоби масової інформації мають своїх теле- і газетних кореспондентів майже у всіх столицях світу, і вони доносять до канадських громадян інформацію миттєво. У газетах з’являються статті на другий день після події або того ж таки дня. Отже, про візит Л. Кравчука до Франції в Оттаві побачили з телеекранів, наступного дня прочитали в газетах репортажі журналістів з Парижа. На той час до події була привернута увага, і посольству годилося б мати офіційне тлумачення позиції Президента (яку сприймають як позицію Української держави), аби бути спроможним пояснювати послам і дипломатам іноземних держав в Оттаві і засобам масової інформації Канади позицію Української держави.