Наступного дня доктор Кіндій запросив мене до парламентської їдальні, аби познайомити з кількома членами парламенту, що були прихильні до України. Це були заступник голови парламенту Степан Попроцький та члени палати громад Сімон де Йонг, Террі Кліфорд, Лен Тейлор та Патрік Бойєр. Бесіда була цікавою і досить продуктивною. Наведу її короткий виклад.
Степан Попроцький: — Власне, всі ми тут за розвал комуністичної імперії зла. Справа тільки в тому, чи справді імперія розвалилася. Може, вона тільки проходить певну стадію трансформації з однієї форми в іншу?
П. Бойєр: — Якщо розвиток людського роду фатально не запрограмований, можливі різні варіанти — або загибель, або переродження на нову форму. Ми ж повинні докласти зусиль, аби імперія загинула остаточно і назавжди.
Террі Кліфорд: — Нам, панове, у Канаді вистачає своїх справ. Нові держави, що з’явилися замість колишнього Союзу, для нас терра інкогніта: яка буде їхня внутрішня і зовнішня політика, ми не знаємо. Що можна чекати від них: чи вони дбатимуть про реформування комуністичної економіки, чи почнуть ревізувати кордони, що їх нав’язала Росія, і воюватимуть одна з одною? Ви, українці, зацікавлені в самостійності як умові для підвищення добробуту народу. Самостійність є для вас благо. Канадський добробут може зберігатися за умов стабільності у світі. Стабільність із розпадом єдиної держави на п’ятнадцять держав зменшилася. Ми хочемо набути її знову для нормального розвитку. Це можемо зробити або поверненням до старого, або шляхом стабілізації нового. Через те, що нове співвідношення держав, новий геополітичний порядок просто-таки неможливо стабілізувати у найближчі кілька років, го чимало хто в парламенті та уряді ладен піти на надання Росії прав гаранта стабільності країн СНД.
— Ви не вважаєте, — спитав я, — що це шлях до відродження імперії?
— Мабуть, так, — відповів Сімон де Йонг. — Проте, ваша екселенціє, ви щойно нам розповіли про нові економічні закони, які мають відкрити простір для підприємницької ініціативи. Здається, Єльцин не замахується на них? Навпаки, приватизація в Росії відбувається швидше, ніж в Україні, а це головне. Я не тільки член парламенту. Я — колишній підприємець. Доки я член парламенту, я не маю права займатися підприємницькою діяльністю, але щойно я закінчу свій парламентський термін, я негайно поновлю підприємницьку діяльність. Політика в Канаді — це тимчасове заняття, підприємництво — постійне. Не з політики канадці йдуть в економіку, а, навпаки, з економіки в політику. З підприємництва ми починаємо і підприємництвом закінчуємо. Звідси наш погляд на все інше, в тому числі й на майбутню долю Росії: якщо вона приватизує економіку, то це означає децентралізацію управління суспільним виробництвом і державний захист виробника. Мене цікавить, чи допускає Росія іноземний капітал і чи вже вироблений правовий механізм захисту іноземних інвестицій. Якщо це є, якщо в Росії гарантована діяльність іноземних фірм і можна чесно заробляти, то така держава не становить небезпеки для Канади. Я думаю, що і підтримування миру між новими державами теперішньою Росією не означає російського гніту.
— Річ у тому, — зауважив я, — що Росія впродовж усієї своєї історії економіку підпорядковувала політиці. Виробництво для неї завжди було засобом не покращення життя людей, а зміцнення військового потенціалу. Тому приватизацію як засіб підвищення продуктивності праці Росія неодмінно використає для нарощування можливостей відновлення свого панування над Україною. І не тільки.
— Створюйте, — відказав Лен Тейлор, — сприятливі умови для іноземних бізнесменів, і вони допоможуть Україні відбудувати економіку, а з міцною економікою вам і Росія не буде страшна.
— Росії, — провадив я, — перевести економіку на ринкові принципи легше, аніж Україні. Вона не створює держави. Держава в Росії є. Ця держава комуністична, атеїстична, але вона є. Росія має велику суспільну верству державних службовців з великим досвідом державницької діяльності. В ментальності російського суспільства є таке поняття, як російський національний інтерес. А ми створюємо державу заново. Наші державні службовці походять з окупаційної адміністрації. Вони звикли виконувати вказівки з Москви і не звикли уявляти Україну як незалежну державу зі своїм економічним простором. У їхніх поняттях ще не вкорінилася ідея українського національного інтересу. Нам доводиться одночасно створювати органи державної адміністрації, що мають призвичаїтися думати про український економічний простір та служіння нашим національним інтересам, і одночасно повинні проводити приватизацію. Обидві проблеми вельми складні, і цілком природно, що в Україні приватизація відбуватиметься повільніше. Проте після того, як умови вільного ринку відкриють можливість кожній людині виявляти ініціативу й підприємливість, Україна незрівнянно швидше від Росії нагромаджуватиме багатство і підноситиме рівень добробуту свого народу.