Выбрать главу

Зміцнення держави буде нелегкою справою, бо заводи й фабрики, колгоспи й радгоспи знаходяться в руках тих же людей, що й раніше. Ці керівники не звикли до свободи економічної діяльності, до самостійного керівництва підприємствами. Вони не звикли виявляти ініціативу у визначенні профілю виробництва, забезпеченні своїх підприємств усім необхідним для виробництва та пошуках ринків збуту для своєї продукції. Вони бояться ринкової економіки, як вогню, і чинитимуть їй запеклий опір. У час президентської кампанії я обіцяв виборцям усунути цих керівників — колишніх комуністів — з керівних посад і замінити їх ініціативними людьми. На превеликий жаль, не вийшло!

Великою перешкодою в будівництві нової держави є потужна верства російських шовіністів, що в Росії діють у державних органах. а в Україні як п’ята колона. Вони не змирилися з розпадом імперії і намагаються її відродити, залишити її суть — панування Московщини над іншими народами, що мали нещастя потрапити під владу московських царів у минулі сторіччя. Ідея великої Росії багатьом із них туманить мозок. І хоча імперія приречена історією на загибель, нам ще довго доведеться боротися з її затятими захисниками.

У чому сила російського імперіалізму? Вона в тому, що Московщина — велика країна і врешті не найгірше місце на земній кулі. У тому, що впродовж сторіч російські царі загарбували чужі країни, і московити призвичаїлися розцінювати загарбування як нормальне явище. Вони перестали його засуджувати як аморальний грабунок іншого народу. Більше того, стали впроваджувати й підтримувати. Сила російського імперіалізму й у тому, що й серед російських демократів дуже мало тих, хто визнає право України на самостійне життя.

І ще. Сила російського імперіалізму не тільки в ньому самому, але й у нашій слабкості. За сімдесят років тотальної заборони будь-якої національно-патріотичної думки і навальної пропаганди марксистсько-ленінської комуністичної, а в дійсності великодержавної ідеології у нашого народу майже вбили національну свідомість і задушили саму можливість такого поняття, як український національний інтерес. У час піднесення загальної активності українці проголосували за самостійність. Та коли піднесення спало і кожен у буденному настрої визначив своє ставлення до ідеї самостійної Української держави, то виявилось, що, окрім надії на кращі матеріальні достатки, у багатьох людей інших аргументів і немає. А якщо матеріальне забезпечення стане не краще, а гірше, на чому в таких людей триматиметься бажання захищати незалежність України? Ні на чому. Бо вони української історії не знають, літератури не знають, традиції і звичаї забули, ритуалів національних не дотримуються, мову скалічили і не шанують її.

Самостійності добилася невеличка націоналістична часточка нації. Для захисту і надійної гарантії збереження незалежності в майбутньому необхідно розширювати соціальну базу державницької ідеї. Це можна зробити шляхом переведення шкіл, театрів, радіо- і телепередач, газет, журналів, книжок, технікумів, вузів і наукової діяльності на українську мову та поширенням функціонування державної мови у всіх сферах суспільного життя. Переведення шкіл на українську мову вимагає величезних коштів на друкування українських підручників. І тут допомога шановного панства могла б полягати в одній простій справі — фінансуванні хоча б одного підручника для нашої загальноосвітньої школи. Але через те, що Україна — це не Естонія з одним мільйоном населення, а п’ятдесят дві Естонії, то видання й одного підручника вимагає накладу в кількасот тисяч примірників.

До мене вже багато разів зверталися наші канадські брати після відвідин України з гіркими запитаннями: чому на будинку Верховної Ради самостійної України скрізь більшовицькі герби? Чому квитки на літаки «Авіалінії України» видрукувані російською мовою? Чому солдати й офіцери української армії носять ґудзики з п’ятикутною зіркою? Чому? Чому?..

Свята ідея будівництва незалежної України почалася з Акта проголошення незалежності, але має бути продовжена в тисячах малих буденних справ, пов’язаних із заміною імперської спадщини на українські національні реалії.