Тиск економічної кон’юнктури зробив їх динамічними, і вони без особливої ностальгії покидають одне місце й поселяються в іншому. Гадаю, що українцям душевно було б це значно важче. Ми дуже вже вростаємо в стіни, починаємо любити одвірок квартири, поріг хати, кущик бузку й стару вербу і так прив’язуємося до них, що стає тяжко відірватися.
Після вручення вірчої грамоти генерал-губернаторові Канади я наказав Родіонову зателефонувати до всіх дипломатичних місій в Оттаві і погодити дату й час візитів ввічливості. Родіонов слушно зауважив, що мої протокольні візити до послів в Оттаві припадають на початок відпусток, коли майже вся дипломатична активність завмирає. О цій порі посли їдуть додому, родинами виїжджають з Оттави на природу і загалом займаються зміцненням свого здоров’я. Для українського посольства важливо дотримати правил дипломатичного протоколу, але їм, отій сотні дипломатичних місій в Оттаві, це байдуже. І все-таки візити ввічливості почалися.
13 липня я склав візит дуайєну дипломатичного корпусу в Оттаві послові Камеруну Янґу. Пан Янг виявився молодим високим чоловіком негритянської раси, доволі балакучим і привітним. Я розпитав його про життя, формальне і неформальне спілкування оттавського дипкорпусу, коротко ознайомив з географією та історією України.
Потім я відвідав тимчасового повіреного Польщі Войцеха П’янтковського. Пан Войцех пояснив, що польський посол прибуде до Оттави за кілька місяців, а до того він виконуватиме його обов’язки. У розмові з ним я порушив гему реорганізації КДБ в Україні й аналогічної структури в Польщі. Зійшлися на думці, що публікувати списки агентів цих зловісних у минулому організацій зараз навряд чи доцільно, бо це може призвести до громадянської війни — надто велика кількість сексотів була свого часу завербована чекістами до співробітництва. Треба сказати, що П’янтковський говорив на цю тему якось холодно-байдуже, чи, сказати б, надто дипломатично.
Вечір ми провели в товаристві панства Кісь, Янковських та невеликого гурту їхніх друзів. Янковський — літній чоловік, уже на пенсії. Він тривалий час працював у Канадському МЗС та розвідці, і мені хотілося його послухати, а професор Кісь серйозно включився до роботи над українською конституцією, і я дав йому копію її найновішого варіанту.
Торкнулися питання про ге, що краще: купити будинок для посольства і резиденцію для посла чи орендувати їх?
Виконавчий секретар КУКу Василь Вербенюк був рішуче за оренду. Я — навпаки, рішуче за купівлю.
Аргументи Вербенюка: Україна — велика країна, така, як Франція, Англія, Німеччина, Італія, і їй годиться мати солідний будинок з великим подвір’ям і садом. На це потрібно кілька мільйонів доларів. КУК узяв на себе обов’язок утримувати українське посольство впродовж цілого року. За рік Україна трохи стане на ноги і тоді зможе виділити необхідну суму для купівлі пристойних будинків. Не можна опускати престиж України — цієї великої європейської держави з потужним арсеналом ядерної зброї.
Мої аргументи. Україна — бідна країна. За рік вона не виведе економіки з кризи і не стане багатою, отже, не зможе виділити 3–4 мільйони доларів на посольство в Канаді. Росія не поверне Україні нашої частки будинків посольств колишнього СРСР. Якщо бюджет МЗС України і збільшуватиметься, то для України тепер важливіше не придбання в небагатьох державах грандіозних престижних будинків, а розширення мереж посольств у різних частинах світу. Оренда поглинатиме багато грошей. За рік ми витратимо кошти Фонду посольства, і наприкінці року в нас не буде ні грошей, ні приміщень.
Ідея оренди мені не подобалася ще й тому, що вона відтягує офіційну демонстративну появу України в Канаді. Якщо ми наймемо кілька кімнат на восьмому поверсі величезного хмарочоса, хто нас помічатиме? Та це однаково, що залізти в дупло величезного дерева і там сховатися. Де буде наш прапор, де буде вивіска з гордою назвою трьома мовами: «Посольство України в Канаді», хто їх бачитиме?
Треба купувати. Хай це будуть скромні будинки. Хай вони задовольнятимуть посольство два-три роки, але вони будуть свої, окремі. У них легше організувати життя і працю. Їх легше захистити від чужої розвідки. А років за два-три можна буде придбати й величезний престижний будинок, якщо Україна на той час стане багатшою і буде спроможна дбати не тільки про функціональну відповідність будинку, але й про престиж. Звісна річ, нашому посольству далеко до повноструктурної установи, але я не хочу відкладати дипломатичної діяльності до завершення формування. Ми починаємо відразу і тими силами, що їх маємо. З часом будемо розширювати масштаби діяльності. Крок за кроком.