Вдруге я зустрівся з Матісом у Монреалі перед його від’їздом в Україну. Цього разу ми познайомили наших дружин і продовжили політичні дискусії. Потім разом супроводжували генерал-губернатора Р. Гнатишина по Україні, а коли я склав повноваження посла і повернувся до Києва, він регулярно запрошував мене до посольства. Двічі — раз у резиденції і раз у посольстві — зустрічав гостей в українській вишиваній сорочці. Шкода, що так недовго він був у Києві — у липні 1995 року його відкликали.
Про цю програму я вже згадував у зв’язку з паном Ба́раном і приїздом до Оттави Володимира Пилипчука. Тоді ми її дуже підштовхнули. Переведення Ігоря Ба́рана в команду здійснення програми, здається, подолало бюрократичне гальмування і надало їй практичного робочого руху.
Згідно з цією програмою наприкінці минулого року відібрали в Україні 46 фермерів для навчання в Канаді. Привезли. За три дні виявили одного фальшивого фермера і негайно спровадили його з Канади. 45 розподілили на кілька маленьких груп і розіслали їх до фермерів різних провінцій. У вересні 1992 року я отримав листа від одного фермера, який докладно ознайомив з цією частиною програми.
Суть інформації така. Майже всі українські фермери мали вищу агрономічну або ветеринарну освіту і були добре обізнані з сільськогосподарською технікою. Це люди, що за інтелектуальним розвитком стояли вище від канадських фермерів. Вони хотіли ознайомитися з приватним веденням господарств та канадською сільськогосподарською технікою. Термін перебування в Канаді дев’ять місяців. Два тижні їм читали лекції і теоретично знайомили з канадським господарством, а потім відправили працювати на ферми. На фермах вони майже весь час працювали просто робітниками. Перед закінченням терміну їх знову зберуть на два тижні для підсумкових теоретичних занять. Та найцікавіше — бухгалтерська книга фермера — залишалася для них закритою, бо фермери не схильні розкривати справжньої картини прибутків, податків, витрат.
Щодо техніки. Для ознайомлення з нею достатньо двох тижнів, бо основа техніки така ж, що й українська.
Пропозиції. Не потрібно возити українців до Канади аж на дев’ять місяців. Краще в Україні відкрити один полігон канадської техніки і привезти туди кілька вчених-економістів. Не потрібно витрачати тисячі доларів на авіаквитки, коли за той самий час і кошти можна підготувати вдесятеро більше фермерів.
Цей лист був мені в подальшому керівництвом до дії.
Сама програма «Таск Форс» на перше місце ставила підготовку державних службовців. Не просто державних службовців, а політичних діячів, і не просто державних діячів, а групу найвищих керівників держави. Початкова ідея авторів програми полягала в тому, щоб навчити найвищих владоможців демократії і розказати їм про переваги приватної економіки, а далі все буде добре. Вони думали, що в нас не здійснюють приватизації тому, що нашим керівникам ніхто не розповів про величезні переваги приватної економіки над соціалістичною. Така психологічна установка відсувала на задній план усі інші розділи програми, в тому числі й програму навчання фермерів.
На всіх перших зустрічах я вперто їм твердив, що справа не в знанні, а в небажанні, і що треба займатися не верхнім ешелоном влади, а опуститися нижче. Верхній ешелон влади загітувати неможливо, як неможливо загітувати вовка їсти капусту. Його можна тільки витіснити з системи керівництва економікою або примусити до приватизації. Необхідно спрямувати зусилля на нижчі адміністративні щаблі та на самих організаторів виробництва.
Мої співбесідники ніби не чули цього і стояли на своїх позиціях. Я повторював і повторював своє. І тільки коли серед них з’явився Ігор Ба́ран, вони поступово почали розуміти мене. З цих дискусій у керівництва «Таск Форс» виникла потреба поїхати до Києва і там спробувати розібратися. До групи ввійшли помічник заступника міністра закордонних справ і зовнішньої торгівлі пан Фокс, пан Гудінгс і пан Ба́ран. Виникла ідея заснувати в Києві Інститут менеджменту. Група з’їздила до Києва. 20 жовтня в канадському бюро міжнародної освіти відбулася зустріч — з участю Ба́рана, Гудінґса, Фокса, Біляшівського, двох співробітників бюро і мене. Підбили підсумки попередньої роботи й обговорили перспективи заснування в Києві Інституту менеджменту. Ігор Ба́ран порушив питання: що робити для розширення в Канаді знань про Україну?