Серце моє краялось від болю, до горла підступили сльози.
— Я зараз же поїду в Галле, — рішуче промовив я, — і привезу тобі найкращого лікаря!
— Його лікує один дуже досвідчений лікар, — зауважила мачуха.
— Ні, треба привезти найкращого!
— Що ж, ти маєш рацію, — погодилась мачуха, — треба зробити все, щоб урятувати батька.
Вона встала і жестом запросила мене вийти з кімнати, але батькові не хотілось, щоб я залишав його.
— Як добре, синку, що ти приїхав. Я вже починав боятись, що не побачу тебе. А зараз мені навіть полегшало. Це мачуха запропонувала дати оголошення в газеті.
— Вона це розумно придумала. Мені привіз газету один юрист з Галле. Він якось приїжджав до нас із усією своєю родиною, і у нас з ним добрі стосунки.
— Так, все вийшло добре… А я, мабуть, не одужаю. В мене буває по кілька приступів на тиждень. Лікар вважає, що надій немає ніяких. Та я й сам це знаю.
— Я привезу тобі найкращого лікаря!
— Ні, не треба. Та й лікарі беруть за лікування дуже дорого. А тобі доведеться утримувати мачуху й брата, бо я їм майже нічого не залишаю. Останні два роки справи мої йшли кепсько, і ми витратили всі свої заощадження. Грошей у мачухи тільки розрахуватися з боргами. Все ляже на твої плечі. Скажи мені, в тебе є гроші?
— Є. За цей час я навчився їх заробляти. У нас велика ділянка землі, і ми досить вигідно продаємо врожай. Так що утримувати мачуху й брата я зможу.
Я вийшов з кімнати й зустрівся з мачухою. Вона з плачем кинулась мені на груди.
— Я вийшла, бо не могла більше витримати! Як добре, що ти тут! Зараз ми негайно все продамо і врятуємо батька!
— Ні, не треба нічого продавати. Я сплачу ваші борги, розрахуюся з лікарем і залишу вам на життя. Я дещо заробив, і грошей у мене вистачить.
— Синку, — промовила мачуха, схлипуючи і низько схиливши голову, — прости мене, якщо я коли-небудь зробила щось не так. Повір мені, я не хотіла, щоб тобі було погано. Так, я інколи тебе сварила, але тільки тоді, коли ти дуже вже сердив мене й батька. Прости мене, синку.
— Заспокойся, ти ніколи не зробила мені нічого поганого. А втік я з дому тому, що нам з Джінною захотілось зазнати пригод.
— Коли батько захворів, я була сама не своя, тому що не розшукала тебе й не умовила повернутись. Мене ж бо весь час мучила думка, що ти втік через мене. І ось уже тиждень, як я сплю не більше двох годин на добу. Батько наказує мені спати, але я не лягаю, передрімаю десь у куточку, хоч уже й з ніг падаю.
Я зрозумів, як боляче страждала мачуха через те, що я втік з дому, і відчув до неї глибоке співчуття. Коли я бачив її востаннє, мачуха була молодою й красивою, а зараз переді мною стояла стара жінка.
— Не муч себе даремно, — сказав я, — лягай і спи. А я посиджу біля батька.
— Ах, синку, мене змучили не безсонні ночі, а хвороба твого батька й думки про те, що я заподіяла тобі багато зла. А зараз я щаслива, бо ти простив мене!
— Нема чого прощати, ти не заподіяла мені ніякого зла!
Наступного дня я поїхав у Галле і привіз відомого спеціаліста із захворювань серця. Він уважно оглянув батька і звелів дотримуватись методів лікування попереднього лікаря. Я зрозумів, що він не приписує нових засобів тому, що вважає становище хворого безнадійним. Батько це теж чудово розумів.
За тиждень він помер. На похорон я витратив майже половину привезених з собою грошей. Дотримуючися звичаю, я запросив десятьох буддійських монахів і щедро наділив їх милостинею, щоб батькові добре повелося на тому світі. Від'їжджаючи назад на острів, я купив мачусі сорок метрів полотна і кілька саронгів та сорочок братові. Гроші, що залишились у мене після цього, я віддав мачусі, взявши собі лише дві рупії на дорогу. Мачуха довго не хотіла брати в мене гроші.
— Мені нічого не треба, — сказала вона. — Я вмію бути ощадливою і проживу на те, що в мене лишилось. Твоя підтримка й поради в першу чергу потрібні твоєму братові, не забувай про нього. А найкраще залишайся тут і живи з нами.
— Про брата я подбаю, буду допомагати йому й платити за навчання. Але їхати я повинен обов'язково, тому що господарство кинути не можу.
Доля моїх давніх друзів склалась по-різному. Ранадева був у селі, Ширипала поїхав до свого дядька і працював у нього в крамниці учнем, Дангадаса служив десь у торговій фірмі.
Мені було шкода Ранадеву. З того часу, як я втік з села, він пристав до зграї гуляк і нероб і зовсім розбестився. Проте останні два дні він майже не розлучався зі мною й з усіма подробицями розповів мені про всі витівки своєї нової компанії. Крім того, він розказав мені й про те, що поліція зовсім не збиралась заарештовувати нас, коли ми побили монаха Упасаку. Щоправда, монах поскаржився старості, але той відповів йому, що такими справами займається поліція. В поліцію Упасака не пішов, але казав усім, що староста, мовляв, не зважив на його скаргу через те, що Ширипала і Ранадева його родичі і він їх захищає. Коли монах заявився до старости втретє, той не витримав: