У довгім ряду пращурів то було одне з коротких замикань, зупинене запобіжником. Великий перехід. В таких картинах райдужна завіса стає прозорою. Космогонічний ерос пробиває відокремленості сформованого світу. Нам ніколи не спало б на думку, що таке взагалі можливо — але хіба міріади разів ми не відчували підтвердження цьому в кожній квітці, щоразу проходячи весняним лугом. А проте треба було чекати аж до нашого часу, щоб людина розгадала таємницю. І знову це був ректор: Крістіан Конрад Шпренґель[60] — «Розкрита таємниця природи» (1793). Те, що ми називаємо таємницею, є лише проявами; ми підходимо до них ближче у дзвоноподібному гудінні під розквітлою липою. Пізнання — це відповідність.
Рослина, хоч сама майже нерухома, змушує рухоме підкорятися її чарам. Новаліс передав це бачення у своїх гімнах. Без рослини на світі не було б жодного життя. Від неї залежні всі істоти, які дихають і хочуть харчуватися. Невипадково алегорія посилається саме на неї.
Те, що в чаї, тютюні, опійному маку часто пробуджувалося від самого лише запаху — ота шкала від веселощів, неясних сновидінь і до анестезії — все це більше, ніж палітра різних станів. Сюди додається щось інше, щось нове.
Так само, як рослина формує статеві органи, аби укласти шлюбну спілку з бджолами, шлюбиться вона і з людиною — і доторк дарує людині доступ до світів, куди без рослини вона не може проникнути. Саме тут криється таємниця всіх залежностей — і той, хто хоче їх вилікувати, має запропонувати духовний еквівалент.
Сп'яніння: батьківщина і мандри
Часто звертали увагу на те, що наркотики поділяють між собою області та сфери панування. Сновидіння лотофагів процвітають на Сході. Дух бродить у той час, коли тіло відпочиває в таборі. Такі картини — не лише гарні й веселі; вони можуть бути жахними й жорстокими. Наркотик грає роль Шахерезади, яка серед ночі «збавляє султанові безсонні години».
Людина Західного світу надає перевагу впливам, які стимулюють та активують. Різниця впадає в око навіть тоді, коли вона вживає ті самі засоби. Там чоловік у куфії в кав'ярні Дамаску просить принести йому кальян, тут — тип, який під час перерви між двома етапами роботи поквапно затягується сигаретою.
У такому ландшафті має збільшитись споживання засобів, які приводять до зростання життєвої сили, що не супроводжується жодними візіями, вітальне задоволення при прискореному пульсі. При цьому в затятих курців паузи між сигаретами стають все коротшими; наркотик деградує до пального. А в проміжках — олива для розхитаної коробки передач: так само безбарвні заспокійливе та снодійне. Про урочистий бік куріння, наближення до нових світів та пов'язаний з цим ризик мова більше не йде.
Просочення чистої психоделіки в західний світ пов'язано лише з малим ризиком, якщо ці препарати, подібно до опію, завдяки хімічним процедурам позбавляються свого візуального впливу. Їхнє споживання передбачає тихе задоволення від візуального світу, а це схильність, яка суперечить стилю епохи. Обидва знамениті випадки, під час яких було вловлено таємницю маку є випадками де Квінсі й Бодлера. Не варто забувати в цьому зв'язку й Новаліса. Романтики загалом вразливі до чужого. Деякі вірші Дросте[61] дають можливість припустити, що мак принаймні досягає цього рівня. Особливо я думаю тут про «Пробуджену ніч». Де Квінсі має велику насолоду від його влади та розкошів, а також від його жахів — це засвідчує знаменитий пасаж «Сповіді», присвячений римському консулу. Таким бачать світ боги.
Мрійник надає перевагу самотності; він не хоче бути кимось заскоченим. Реальний світ несе для нього небезпеки, принаймні прокляття бути смішним. Бодлер зобразив це в символі альбатроса як передвісника[62]. Вже завдяки цьому віршеві його подорож на Далекий Схід була для нього недаремною, тим паче для нас. Там боги завмирають радше в позі мрійників, ніж в образі героїв чи страждальців. Медитація є формою духа, в якій сновидіння і думка підступають дуже близько одне до одного — і саме там, де вони цілковито пронизують одне одного, можуть утворитися нові світи.
Психоделіки не можуть стати в нас загальною загрозою, подібно до стимуляторів та седативів, тобто як тютюн і алкоголь, з одного боку, та снодійні піґулки і морфій — з другого.
Гашиш перебуває на межі, оскільки діє не тільки на ейдетику[63], але й на моторику. Колективне споживання опію доволі рідкісне; це передбачає спільність мистецьких, медитативних або авантюрних нахилів. У цьому зв'язку завжди йде мова про літераторів Отелю Пімодан[64] та про морських офіцерів на Фаррерах, Мірбо і Лоті[65] — але тільки тому, що годі знайти щось подібне, тобто через рідкісність згаданого явища.
64
65