Щось подібне буде траплятися знову і знову. У кожній отарі є шолудива вівця, в кожній родині — блудний син. Статистично такі речі не повинні взяти гору. Хто за прикладом Везе[597] займається генеалогічними зв'язками, родоводами та біографіями, може помітити, що на рубежі XIX сторіччя зросла кількість продажів маєтностей та одружень з любові.
Для деяких професій легковажність є незамінною рисою, ба навіть екзистенційною. Серед кавалеристів легкоозброєні вершники, насамперед гусари, відомі своїм сангвінічним темпераментом. Вони мали приспати увагу ворога, підстерегти й несподівано напасти. Вони тільки «роздрочують» («plänkeln») — це слово споріднене з «blinken» (виблискувати). Класична атака, вирішальний удар залишався за важкою кавалерією у броньованих латах, озброєною прямою шпагою. Правитель надавав їм перевагу в ролі особистої охорони.
Легкий тип кавалерії з усіма її темними та світлими сторонами описав Толстой у його новелі «Два гусари»; ці кавалеристи фігурують також в оповіданнях Кляйста. До типово гусарського належить швидка здобич, відважна атака, ризикована гра. Нерідко все ставиться на одну карту.
Видова подібність із верховими кочовими народами проявляється не лише у типі озброєння, але й фізіогномічно. Людину із зовнішністю Цітена[598] можна було уявити серед балканських найманців-пандурів. У деяких полках потворність навіть особливо цінувалася.
Щось двозначне й мерехтливе залишається там, де вони втручаються у світову історію. Блюхер[599], якого Наполеон називав «п'яним гусаром» і яким захоплювався навіть Леон Блуа, до самої старості зберіг свій сангвінічний неспокій. Завзяття, з яким він переслідував ворога й заганяв його, що яскраво виявилося у битві при Ватерлоо, могло набувати демонічних рис, нагадуючи Дикі Лови[600]. Так само пес не відстає від дичини. Іноді здавалося, що він був не при своєму розумі, коли уявляв, що в нього в голові мешкає розтривожений слон. Певна річ, він був затятим гравцем, а на додачу ще й погано рахував; деякі родини досі зберігають його розписки, які він так і не викупив.
Блюхер, який ще хлопчиком утік до шведських гусарів, був неосвіченим; його сильною стороною було не знання, а характер і темперамент. Його тост на дипломатичному обіді у Веллінгтона: «Те, що нам добувають мечі, не має зіпсувати перо» — довго залишався крилатим висловом. При такому обдаруванні завжди присутня природжена дотепність, яка не лізе за словом у кишеню, що часто демонстрував Блюхер своїми репліками. Коли 1815 року зі знищеним здоров'ям він повернувся з лікування, то сказав: «У держави не краща конституція, ніж у мене; під час війни ми обоє почуваємося бадьоро, а під час миру ледве переставляємо ноги».
Метким був і Цітен — загалом у цих двох біографіях є певна подібність. Легкі кавалеристи мають зухвалий язик; свого часу саме за це їх прогнав Великий Фрідріх, але потім повернув назад. Великим полководцем кавалерії в Семирічній війні був Зайдліц[601], який починав із кірасирів.
Небезпечні риси під час громадянської війни або за подібних обставин стають очевидними. Тоді гусар може увійти в роль тих, хто діє без зайвих реверансів. Такий швидко береться вішати і розстрілювати, як Блюхер діяв щодо саксонців, які збунтувалися в Льєжі, коли прийшла звістка про поділ їхньої землі Віденським конгресом. Прусський генерал фон Борстель[602] відмовився через докори сумління виконувати страту, і його розжалували. До речі, він був старим кірасиром.
Так само й Галіфе[603] зі своєю зигзагоподібною біографією репрезентує цей тип. В його імені звучить півнячий спів сурми, яка закликала до останньої знаменитої атаки в Седані[604]. Відчувається в ньому також запах свіжого порохового диму, що куриться над трупами полеглих.
Спогади, які знищили б людину на кшталт Борселя, очевидно, не надто обтяжували Ґаліфе. «Voilà l‘assasin![605]» — так пізніше відрекомендовувався він як воєнний міністр перед палатою. У нього певну роль відіграють мексиканські риси[606], а також спогади про безглузду бійню під Севастополем, що стала прикладом для майбутніх воєн на виснаження. Рошфор[607], який зі своїм часописом «Ліхтар» видавав зразок різкого і неймовірно критичного тижневика, розповідав про небезпечну зустріч із ним. Людина пера вислизнула буквально на волосину від того, хто не стримував своїх ударів. Нетиповою є поведінка Ґаліфе у справі Дрейфуса, яка породила до нього ненависть консерваторів.
598
599
600
601
604
Юнґер натякає на корінь «Гал» у прізвищі, який нагадує Ґаллію та півня як її символ. Ґаліфе знаменитий зокрема тим, що в битві під Седаном після загибелі на полі бою генерала Марґерита перебрав на себе командування кавалерією і провів блискучу атаку на прусську піхоту.
607