Роман «Заплутані шляхи» Фонтане[618] глибоко засів у моїй пам'яті. Про окремі деталі з нього я можу розповісти точніше, ніж про той день, коли я почав його читати. То був день, коли Отагський кінний стрілецький полк прибув із Нової Зеландії, аби підкрастися до нас, а ми обстрілювали і підривали один одного. В паузах я повертався до бранденбурзьких озер доби грюндерства.
Тисяча і одна ніч — цей непроминущий дарунок магічного світу для Заходу — я почав читати в дев'ятирічному віці, у червні 1904 року; то був місяць, коли я знайшов цю книжку на столі з подарунками до дня народження від моєї матері. То був чотиритомний переклад Ґустава Вайля[619], в якому я знову і знову знаходив прихисток, ніби в оазі серед пустелі, аж поки перейшов до дванадцятитомного видання Літтманна[620]. Казки залишаються глибоко в пам'яті, так само як і картинки цього пишно ілюстрованого видання. Зараз я знову відчуваю це в Таруданті, марокканському місті, яке, попри близькість до узбережжя, має сильну орієнтальну ауру.
Тисяча і одна ніч: зразок водночас колективного й анонімного авторства. Цей твір міг би бути придуманий демоном — він ніби примарний замок, споруджений за одну ніч. Спадає також на думку перламутр стулки мушлі — церебральний слід, який твердне у веселкових барвах.
Хвороба і демони
Нотатки про халепу Вальтера
Хвороби приходять і минають; вони з'являються і зникають, мов комети, після того як накоїли біди. Такою, наприклад, є малярія, чия влада зараз ослабла, але остаточно ще не подолана. Як хвороба боліт, вона в дефензиві. Лікар Ернст Тоннард тридцять років тому присвятив їй одне дослідження, яке виходило за рамки його фаху.
Великі моровиці подібні до воєн, хоча їх важко окреслити в часі й просторі. Їхні жертви не менш численні, хоча й анонімні. «Безіменне» позначає сили, які важко розпізнати, важко назвати, важко терпіти. Часто вони можуть з'являтися майже непоміченими, як великі політичні держави, проти яких немає ні війська, ні зброї. Малярія припинила хрестові походи, облоги міст, паломництво до Рима. П'ять німецьких кайзерів померли від неї в Італії. Індійцям малярія була відома ще три тисячі років тому як «королева хвороб». Сновидіння, сп'яніння та гарячка пов'язані родинним зв’язком; вони почуваються вдома у болотах. Підвищення температури крові на два, три градуси достатньо для входження в новий світ образів; людина в гарячці поринає у візи, так ніби перед її духом відкрилася завіса. Під чарами спекотних низин життя стає пасивнішим; екзистенція набуває рослинних рис.
Деякі хворі неохоче повертаються до здорового стану. Щодо лотоса, водяної лілеї, яка розквітає на болотах у місячному світлі, то греки гадали, що квітка боїться приходу дня. Вважали, що німфа Лотіс перетворилася на цю квітку, коли її переслідував Пріап. У індійців богиня Лакшмі пливе у чашечці лотоса над безоднею часу, як дочка Океана і Ночі.
Лотофаги, мешканці боліт, рослинами яких вони годувалися, вважалися мрійливими, такими, що втратили пам'ять і не сумують за нею. У Дев'ятій пісні Одіссеї розповідається про зустріч греків із лотофагами, цим тихим, але небезпечним народом. Одіссей послав двох розвідників у супроводі герольда вглиб острова:
Це раннє зіткнення політичної свідомості та його відповідальності з вегетативною насолодою існування, а також з небезпеками залежності. Одіссей, який завжди дає собі раду, звертається до терапії відвикання: він наказує зловити чоловіків та, прив'язавши до корабельних лав, дати їм протверезіти.
Святий Павло: болото, стоячі води — ці слова вживалися також на позначення Стіксу, потойбічного світу. Болото — це проміжне царство, не земля і не вода, паруюче й підозріле. Малярія — то погане, нездорове повітря, а водночас і хвороба, палюдизм, який швидко вбиває або призводить до затуманеного існування. Вона пронизує долю європейців не лише в тропічних колоніях, але вже й на околицях їхнього континенту. Енергія слабне, кількість червоних кров'яних тілець зменшується.
619
620