У малому та мимовільному подібне пережив кожен. Так само може відкритися поетична сила. Велика поезія стає можливою тоді, коли мова стає розкутою; серед багатьох кидків гральних костей, ймовірно, тільки один є виграшним. Дерево життя цвіте тільки один раз. Сила піднялася з кореня, з'явилася зі сновидінь — а там кожен є генієм.
Екстаз і сп'яніння — піднесення, яке навалюється ззовні та яке породжене всередині, їх годі розрізнити — історія Петра з Дій апостолів[76] загалом є показовою для буденної людини, яка трансформується, це стається всупереч її волі. Скеля усвідомлює свою уранічну силу. Те, що для неї знаходиться ключ, є символічно точним.
Апостол Павло також спізнав щось подібне, то був раптовий напад, який засліпив його на три дні. Проте він значно краще, ніж Петро, розрізняв нюанси, тож ніколи не міг стати настільки приземленим, як той, що мав ключ[77].
Про тісний зв'язок сп'яніння й екстазу здавна було відомо провідникам снів і душ, магам і містикам. Саме тому в їхніх ритуалах посвячення та містеріях наркотики завжди відігравали певну роль. Вони відкривали шлях разом з іншими способами, такими як медитація, піст, танець, музика, заглиблення у витвір мистецтва, сильне збудження. Тож їхню роль не варто переоцінювати. До того ж вони відкривали й «темну браму»; Хасан Саббах зі своїми асасинами служить тут гарним прикладом.
На володінні наркотиками засновані різні форми рабства, демонічної залежності, які не потребують жодних наглядачів і жодних ґрат. З коноплі плетуть мотузки, а також добувають гашиш, який прив'язує сильніше — з його допомогою бурські фермери тримали на повідку своїх ґоттентотів. Конопля є також у сигаретах із марихуаною; підпільні торговці в Чикаго роздавали їх безкоштовно школярам, прив'язуючи до себе, як той щуролов із Гамельна. Ці діти ставали спритними злодіями; одного дня, коли вже не було що вкрасти, вони, аби втамувати жагу до наркотика, збували свій одяг. Вдома вони розповідали, що їх було пограбовано.
Тут назва «Rauschgift[78]» виправдана і суворий нагляд доречний. Проте коли якраз у Чикаго перша частина цієї книжки готувалася до друку у збірнику на пошану Мірчі Еліаде, я вирішив замінити заголовок «Drugs and Intoxication» на «Drugs and Ecstasy[79]», що, як мені здавалося, пасував краще.
Власне, тут я мав на увазі навіть не екстаз, а радше зривання завіси, яка покриває відчуття.
З таким станом сп'яніння тісно пов'язаний страх або навіть раптовий біль. Екстаз є не більше ніж транспортним засобом, який дозволяє наближення до нерухомого й спокійного в собі світу. Цілком достатньо, якщо ми один раз використаємо цей стан як своєрідний паром. Хай там як, але це лише маневр, експеримент, пробний політ. Не від кожного можна таке вимагати. Тут я не хочу заходити так далеко, як Гакслі. Я радше погоджуся з Гурджієвим[80], нашим сучасним магом, про те, що необхідно робити ретельний вибір та виявляти особливу обережність.
Гурджієв, навколо якого в Парижі утворився езотеричний гурток, здається, досить глибоко проник у давно засипані ходи. Він був вихідцем із Кавказу. Такі здібності, як у нього, можливо, треба розглядати як етнічні релікти. Якісь особливі вміння збереглися переважно на островах та у горах, наприклад уміння тлумачити оракул та мати друге обличчя[81]. Такі речі приходять і зникають із потоками крові. Проте вони можуть знову виникнути з глибин, зв'язок з якими уже загубився, подібно до етруської мови у римлян та кельтської в наших нинішніх атлантичних широтах.
Гуржієв, як і багато його кавказьких земляків, любив міцні алкогольні напої. Взагалі здається, що посвячений не так суворо дотримується правил, як сам того вимагає від своїх адептів. А «просвітлений» майстер може померти від нетравлення шлунку після страви з вепрятиною. Аскеза буває доброю, так само як і сп'яніння. Але все це, як я вже казав, тільки транспортні засоби. Хоча вирішити, коли пасує те чи те, дано далеко не кожному.
Наркотик мав для Гурджієва не таке велике значення, принаймні значно менше, ніж для Гакслі, який бачив у мескаліні своєрідну ерзац-релігію. Натомість Гурджієв вважав, що було б добре, якби одного разу на адепта ринув водоспад, затопивши його аж до верхньої межі, це мало показати йому, що є можливим по той бік ступального колеса щоденної рутини. Тоді людині з таким досвідом треба було б десять-двадцять років працювати над собою.
78
79
«
80
81