І ось ми підходимо до особливого аспекту — а саме до розгляду того, як окрема людина може втриматися, не зазнавши шкоди. Те, що вона мешкає в майстерні, є фактом, але не розрадою для неї. Зазвичай говорять про досконалі умови, аби «втримати людей у доброму гуморі» — в культовому, метафізичному, технічному, економічному плані; це означає, що їм згодовують слова розради. З давніх часів це відбувалося через священників, тиранів, добрих і поганих батьків родин. «Ось зачекай, коли виростеш,» — чує дитина. Та коли людина виростала, змінювалися турботи, а невпокій залишався.
Претензії держави, яка сьогодні маскується під суспільство, можуть стати дуже великими. Окремій людині залишається можливість ухилитися від цих претензій, принаймні через самогубство. «Можливість самогубства належить до нашого капіталу». Це був один із тих афоризмів, які час від часу викликали в мене відразу, і я також чув від одного велета кав'ярень, який дивовижним чином досі пошановується в нас як напівбог, що «настане час, коли шанований автор скористається своїм капіталом».
Те, що людина виходить із реальності для того, щоб насолоджуватися, для наближення неважливо, навіть шкідливо. Все, що ми віддзеркалюємо з минулого — розкішні храми й піраміди, готичні монастирі й собори, ранні республіки та королівства, — намальовано на завісі. Те саме стосується й раїв майбутнього, досконалості техніки, світової держави без хвороб і воєн, ядерного синтезу, польотів до зірок. Там багато чого відбувається, і відбуватиметься ще більше, водночас посилиться споживання, субстанція зазнає спотворення. В Токіо збираються, як я чув, встановлювати на вулицях автомати з киснем. Треба заправлятися повітрям.
Усе це більшою чи меншою мірою досконале — отже, «врешті» недосконале. Цей світ, що виплітає все навколо, слід бачити в правильній перспективі, як і етруські могили, а це означає — відчути в одну мить теперішнє, буття в своїй суті, тишу — в часі, що буруниться і мчить уперед. Ми тільки побіжно наближаємося до неймовірного багатства, частина якого належить також і нам і яке нам знову і знову обіцяють та провіщають. Ми не змогли б втримати його в часі. Але наближення може вести до прозорості. Це проявляється фізіогномічно й симптоматично: у справах і вчинках, історіях і витворах мистецтва.
А також у ландшафтах. «Кожен великий знавець природи розпізнав істину, яка полягає в тому, що кожен дух тут унизу, має свій символ, а отже, вся природа як ієрогліф лежить перед нашими очима». Так каже Баадер[101], якого я, подібно до Беме[102], цитую із застереженням через вирази на кшталт «тут унизу», та пройти повз його погляди про мистецтво й природу неможливо. Мистецтво для нього є віддзеркаленням або прозорістю вищих понять у формі чуттєвої реальності («Fermenta cognitionis[103]»).
Європа
Дозування
Напруження і розслаблення, ущільнення і заціпеніння, компресія й оніміння позначають амбівалентність сп'яніння та його відчуття життя.
Можливість ексцесу завжди існує — «excedere» означає «виходити». Тут це правило, від якого відходять. Те, що практично вважається ексцесом, залежить від норми, яка зі зміною середовища дозволяє більш чи менш обмежену толерантність. У технічному середовищі, в якому годинники відіграють дедалі більшу роль, ця терпимість стає все обмеженішою; машини не допускають жодного, навіть побіжного, «виходу назовні» з вимірного часу. Ця терпимість вимагає аскези й не ладнає з наркотиком, який споживається для задоволення, — якраз навпаки: там, де вживають наркотики, планка нормальності має підвищуватися. Це стосується більшості пігулок, за допомогою яких коригуються фізичні й психічні розлади.
По суті, «вийти назовні» означає полишити нормальний час. Що більше зростатиме панування годинників, то ризикованішим це ставатиме. Залишається той самий час, який тут зривається вниз, а там розпластується спокійним дзеркалом, і це той самий дух, який модулює його як форму своєї уяви. Час стає об'єктом духу, його іграшкою за межами «вічно синхронізованого часу». З цього стає зрозумілим усвідомлення незвичного і надзвичайного, та несподівана радість, яка охоплює сп'янілого, але також і дискомфорт, який слідує за ексцесами. Вся ця насолода та життєва сила були не лише передчасними, але насамперед позиченими, наперед спожитим часом, байдуже, був він ущільнений чи розтягнений.