Такі випадки, коли поєднуються чутливість і прадавня сила, розпалюючи стан потужного збудження, досить рідкісні, але трапляються час від часу переважно в незайманих людей та племен. Свідчення цього знаходимо ще в давніх міфах, як, приміром, у змальованому Гомером весіллі Пірітоя[106], яке закінчилося сп'янінням, нападом безумства, смертю та зґвалтуванням:
Ці події в залі Пірітоя є типовим прикладом усіх дій, коли зустрічаються сп'яніння і груба сила, аж до тих, якими займається суддя магістрату після церковного освячення. У давній Фризії, йдучи на весільну учту, вбиралися у сорочку, приготовлену на смерть. Те, що в таких ситуаціях Тесей і насамперед Геракл втручалися з метою наведення порядку, є не випадковістю, а радше передвісником нової влади. Загалом у міфах значно менше випадковостей порівняно з історією, міф приносить ідеї, а історія — факти.
Ця давня Тессалія, де відбувалося весілля лапітів, є доволі підозрілою місциною, і ще довго ходив поголос, що там верховодили відьми й чаклуни. Подібно до Колхіди, Фригії, Мізії та Лідії вона належить до країн, які зазнали свого розквіту задовго до Геродота й де натрапляємо на поєднання блиску й жаху земної сили. Хай там як, але коли ліси, гори й печери були ще малозаселеними, в тому краї вже була цивілізація героїв та солярне право. Тессалос, перший правитель, син Ясона і Медеї, скинув там із трону свою жорстоку матір.
На бенкетах герої зустрічаються з кентаврами, в яких Гомер визнає майже тільки брутальну силу. Їх приборкують або винищують, як левів та змій; все це веде до нових статутів, до нових розрізнень, які збереглися аж донині. Суддя, якого прикрашають шрами від двобоїв і який головує за бенкетним столом, виносить за п'яну бійку суворий вирок.
Крамберґ помер рано, що для його конституції є досить дивним, але не є несподіваним. Ще в античного лікаря Цельса можна знайти заувагу про те, що атлетичний спосіб життя хоча й веде до зростання фізичної сили, але не до довголіття.
Ставлення людини до сп'яніння є доволі важливим, тож цілком природно, що виховання й законодавство детально займаються цією темою. Тут ми натрапляємо на строкату палітру — від абсолютної заборони через обмеження й аж до терпимості та навіть заохочення п'яних радощів. Але картина стає доволі заплутаною, якщо розглянути мотиви. Абстиненція пізнього протестантизму в Америці та північних країнах є цілком іншою порівняно з відмовою від алкоголю в ісламі. Сам Мухаммед є прикладом духу, який відкривається перед неофітом без штучних засобів. Він може обходитися без вина так само добре, як і Святий Антоній. Дервіші переходять в екстатичний стан за допомогою простих рухів. Та й справді, з давніх часів танець є опробуваним методом переходу в стан буття за межами себе. Утримання від алкоголю, як того вимагають Армія Спасіння або іслам, спрямоване на ту саму мету, але тут воно виходить з нестачі, а там — з надміру. Це добре сформулював Геббель[108] у своєму вірші «Одаліска».
Амбівалентна оцінка наркотику загалом характерна для поведінки більшості держав, які, з одного боку, засуджують стимулятори, а з другого — залежні від галузей промисловості, які займаються їхнім поширенням. Це стосується не лише алкоголю й тютюну, але й незліченної кількості хімікалій, яких стає все більше. Той, хто сьогодні бере участь у веселому товаристві, може спостерігати за тим, як порожніють склянки та повняться попільниці — але все частіше він може помітити, як хтось напівскрадливим рухом дістає маленьку пляшечку чи коробочку. Все це є чимось на кшталт психічних цукерок.