У тому, що одна рука держави не знає, що робить друга, а одне око залишається примруженим, немає нічого нового. Балансування між етичними та економічними мотивами не обмежується тільки стимулянтами. Такою є класична поведінка щодо межових сфер, які мають кепську репутацію, але водночас залишаються дуже прибутковими. Такими є також азартні ігри та проституція. Все це взаємопов'язано, тож немає нічого дивного в тому, що в тих місцях, де корупція починає захоплювати палаци, зустрічаються азартні гравці, повії, злочинці й торговці наркотиками. Там відбувається швидкий занепад, хоча дещиця корупції належить до суті держави, як крапля мастила до будь якої коробки передач. Вона стає «non olet» Веспасіана[109], якого зараховують до хороших імператорів.
Диспропорція між терпимістю та наражанням на небезпеку сьогодні стає ще різкіше окресленою за рахунок загостреного усвідомлення самого такого стану. Наука прагне до дедалі більшої точності; її погляд спрямований на одиничні явища, яких раніше майже не помічали. Водночас опрацьовуються й обраховуються результати. Тож коли за допомогою кривих можна довести, що існує залежність між споживанням сигарет та кількістю смертей від раку легенів, то стає доволі складно уникнути відповідальності.
Те, що усвідомлення загострюється, відчувається буквально в повітрі; квантитативні методи є тут одним із наслідків. До раціонального висвітлення фактів, які раніше викликали неясний неспокій, належить фотографія. Звісно, світлина не може змінювати речі, але вона доводить, що змінилася свідомість.
Відповідальність також має різні сторони; вона була б неповною, якби на неї впливали тільки наслідки шкоди. Подорожній, який сидить перед кав'ярнею в Каїрі, може прийти до висновку, що пророк є майстром прогібіціонізму, адже повна відмова від алкоголю тримається вже століттями. Але той самий подорожній, прибувши до Александрії, зіткнеться з цілими зграями торговців, які, зокрема, пропонуватимуть також наркотики — від сигарет із коноплею до настоянки кантаридіну[110]. Це давній закид законодавству Мухаммеда, адже, забороняючи вино, воно сприяє споживанню опію й гашишу, а також заохочує до сексуальних ексцесів.
Те, що загальні заборони мають свої тіньові сторони, виявилося і під час прогібіціонізму в Сполучених Штатах, коли значно зросли злочинність і корупція. Очевидно, людина має сильну й незнищенну потребу не лише стимуляторів, але й певної дози, яка викликає сп'яніння. Рішення, яке намагався передбачити Белламі[111] у своєму романі «Погляд назад, 2000–1887» (1888), не заторкує суті проблеми. В його утопічному світі до страв додають дрібку засобу, який непомітно позбавляє алкоголь своєї притягальної сили, тож потреба його споживання навіть не виникає.
Тут помилка криється в тому, ніби спрага п'яниці є своєрідним голодом на рідке. Але ж його можна було б швидко втамувати, якби за ним не крилося щось інше, а саме потяг до духовнішого світу. Такий голод годі втамувати, як і будь-яку метафізичну потребу, й саме цим пояснюється ненаситність. До того ж відмірювання порцій суперечить самій суті сп'яніння. Цей голод слідує за надлишком, який розбухає і зберігається, супроводжуючи заміну звичайного світу на святковий.
Ранні початки
Із першим сп'янінням, як і з першим коханням, підліток стикається випадково; ці зустрічі не передбачені жодним планом. Капели Діонісія й Афродіти можуть стояти в храмі Фортуни.
У північних країнах бога вина заміщає пивний король Ґамбрінус — пізнє й на надто вдале збагачення Олімпу. Такі фігури виникають там, де ще зберігається достаток, але основи опиняються в тумані. Цього Ґамбрінуса ми бачимо на картинах Нідерландів; його дух домінує на натюрмортах на всю стіну, де зображені ринки й святкові кухні, а також бенкети, на який головує бадьорий старигань або «бобовий король[112]». Безперечно, це лише один із регіонів, де проводяться такі яскраві видовища, здатні справити глибоке враження. Так, у «Фавні й сільській родині[113]» все стає магічним, охопленим земними духами й кентаврами.
Кожне свято, якщо воно заслуговує так називатися, має на меті наближення до містерії. Це вдається більшою або меншою мірою, залежно від господарів свята. Вакх давніх римлян є вже пониженням, послабленням порівняно з Діонісієм. Недаремно в середньовічних студентських піснях надається перевага комбінації «Вакх і Ґамбрінус».
109
Римський імператор Веспасіан відомий своїм висловом «
110
111
112
Звичай з часів пізнього середньовіччя обирати напередодні дня Трьох Королів (6 січня) бобового короля.